1984. Джордж Оруэлл
хто міг би стати небезпечним; але долучити їх до партійної ідеології не прагнуть. Було б небажаним, щоб проли відчували великий інтерес до політики. Від них вимагається тільки примітивний патріотизм – апелювати до нього, коли йдеться про подовження робочого дня або скорочення пайків. А якщо й опановує ними невдоволення, – таке теж бувало, – це невдоволення ні до чого не веде, бо через відсутність загальних ідей звернене воно тільки проти дрібних конкретних неприємностей. Великі біди незмінно вислизали від їхньої уваги. У переважної більшості пролів немає навіть телеекранів у квартирах. Навіть поліція навідувалася до них дуже зрідка. У Лондоні існує величезна злочинність, ціла держава в державі: злодії, бандити, повії, торговці наркотиками, злодюжки всіх мастей; але оскільки вона замикається в середовищі пролів, уваги на неї не звертають. У всіх моральних питаннях їм дозволено дотримуватися звичаїв предків. Партійне сексуальне пуританство на пролів не поширювалося. За розпусту їх не переслідують, розлучення дозволено. Власне кажучи, і релігія була б дозволена, якби проли проявили до неї схильність. Проли нижче від підозр. Як свідчить партійне гасло: «Проли й тварини вільні».
Вінстон тихенько почухав варикозну виразку. Знову почався свербіж. Хоч-не-хоч завжди повертаєшся до одного питання: яке все-таки було життя до революції? Він витяг із шухляди шкільний підручник історії, позичений у пані Парсонс, і став переписувати в щоденник.
За старих часів, до славної Революції, Лондон не був тим прекрасним містом, яким ми його знаємо сьогодні. Це було темне, брудне, похмуре місто, і там майже всі жили надголодь, а сотні й тисячі мешканців будинків ходили босоніж і не мали даху над головою. Дітям, вашим одноліткам, доводилося працювати дванадцять годин на день на жорстоких господарів; якщо вони працювали повільно, їх пороли батогом, а харчувалися вони черствими окрайками та водою. Але серед цієї жахливої бідності стояли великі гарні будинки багатіїв, яким прислужували іноді до тридцяти слуг. Багатії називалися капіталістами. Це були товсті потворні люди зі злими обличчями – на зразок того, що зображено на наступній сторінці. Як бачите, на ньому довгий чорний піджак, який називався фраком, і дивний шовковий капелюх у формі пічної труби – так званий циліндр. Це був формений одяг капіталістів, і більше ніхто не мав права таке вдягати. Капіталістам належало все на світі, а решта людей були їх рабами. Їм належали вся земля, всі будинки, всі фабрики й усі гроші. Того, хто їх не послухався, кидали до в’язниці або ж виганяли з роботи, щоб заморити голодом. Коли проста людина розмовляла з капіталістом, то мала плазувати, кланятися, знімати шапку й називати його «пане». Найголовніший капіталіст іменувався королем і…
Він знав цей список напам’ять. Тут могли б бути єпископи з батистовими рукавами, судді в мантіях, обшитих горностаєм, ганебний стовп, колодки, топчак, батіг із дев’ятьма кінцями, Бенкети Лорда-Мера, тут міг би бути звичай цілувати туфлю Папи Римського.