Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
край цим спробам, і ґібеліни почали обмірковувати інші способи утримання влади.
Ґвельфи ж, які сховалися спершу в Луцці й яких вигнали звідти її жителі, котрі злякалися погроз графа, перебралися до Болоньї. Звідти їх покликали жителі Парми на допомогу проти своїх ґібелінів, яких ґвельфи здолали своєю хоробрістю, за що їм було передано всі володіння переможених. Повернувши собі в такий спосіб багатство та шану і дізнавшись, що папа Климент покликав Карла Анжуйського відняти в Манфреда корону, вони послали до глави Церкви послів, пропонуючи свою допомогу. Папа не тільки прийняв їх як друзів, а й дарував їм свій прапор, під яким відтоді ґвельфи завжди бились і яким навіть сьогодні користується Флоренція. Карл відняв потім у Манфреда королівську владу, Манфред помер. Флорентійські ґвельфи зміцнили свої сили, а ґібеліни ослабли. Тож ті ґібеліни, які разом із Гвідо Новелло правили у Флоренції, вирішили, що їм корисно було б хоч якимось благодіянням підкупити народ, котрий вони до того всіляко гнобили. Однак засіб цей, який був би корисним, коли б вони застосували його до того, як змушені були це зробити, тепер не тільки не поліпшив їхнього становища, а й прискорив загибель. Усе ж вони вирішили залучити народ на свій бік, повернувши йому частину тих прав і тієї влади, які в нього відняли. З народу обрали вони тридцять шість містян, доручивши їм і двом покликаним із Болоньї дворянам заснувати новий спосіб правління. Ця рада на першому ж своєму засіданні ухвалила поділити все місто на цехи й на чолі кожного цеху поставити посадовця, який і розбиравсь би в усіх справах своїх підлеглих. Окрім того, кожен цех отримував прапор, під який мали з’являтися зі зброєю члени цеху, якщо місто потребуватиме цього. Спочатку таких цехів було дванадцять: сім старших і п’ять молодших. Але потім кількість молодших зросла до чотирнадцяти, тож усього їх стало, як і зараз, двадцять один. Тридцять шість реформаторів виробили ще й низку інших постанов для загального добра.
Для утримування свого війська граф Гвідо призначив громадянам податок, але це зіткнулось із таким опором, що він не наважився застосувати силу. Вважаючи, що влада від нього вислизає, він викликав до себе очільників ґібелінів, і вони вирішили силою відняти в народу те, що так необачно самі йому дарували. Вони озброїлись і, коли їм здалося, що настала нагода і рада тридцяти шести була на місці, самі викликали заворушення, тож тридцять шість делегатів злякались і сховались у своїх будинках. Але відразу ж з’явилися загони цехів, причому переважно озброєні. Дізнавшись, що граф Гвідо зі своїми прибічниками перебуває в Сан Джованні, вони отаборилися поблизу Санта Трініта і доручили командування месеру Джованні Сольданьєрі. Граф, своєю чергою, розвідавши, куди рушив озброєний народ, вийшов йому назустріч. Народ, натомість, не тільки не ухилився від бою, а пішов на ворога. Там, де тепер лоджія Торнаквінчі, сталася зустріч; сили графа зазнали поразки, і багато з його прибічників загинули;