Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
погане управління; що озброюватися тепер, аби силоміць повернути собі те, що в них відняли через чвари й негідну поведінку, означало б для них згубити батьківщину і ще погіршити власне становище; що пополани і численністю, і багатством, і навіть силою своєї ненависті перевищують їх; і що, нарешті, їхня горезвісна нобільська гідність, що нібито підносить їх над усіма іншими людьми, за них битися не буде, і коли дійде до бою, залишиться тільки словом, геть недостатнім для того, щоб їх захистити. Але народ вони закликали зрозуміти, що надзвичайно необережно висувати найгостріші вимоги, а ворогів доводити до відчаю, бо хто не сподівається на благо, той не злякається зла; що цей нобілітет – той самий, який під час воєн із ворогами Флоренції уславив своє місто, і що тому недобре і несправедливо переслідувати його так запекло; що нобілі легко змирились із тим, що втратили в республіці всі головні посади, та, звісно, не могли знести того, що за нинішніми законами кожен може вигнати їх із батьківщини. Значно краще було б утихомирити їх і таким чином змусити скласти зброю, ніж покластися на випадок і стати до бою, сподіваючись на численну перевагу, бо не раз було так, що великому війську завдавало поразки невелике. Думки в народі розійшлися: багато хто вважав, що треба битися, бо рано чи пізно доведеться це зробити, і краще вже зараз, ніж тоді, коли ворог стане сильнішим. Якби, пом’якшивши закони, можна було утихомирити нобілів, був би смисл це зробити, але гординя їхня така, що вони не вгамуються, поки не будуть змушені до цього силою. Та інші, мудріші й холоднокровніші, вважали, що коли пом’якшити закони не так уже й важливо, то не доводити до збройної сутички значно важливіше. Їхня думка перемогла, і вирішили, що віднині для обвинувачення нобіля потрібні покази свідків.
Сторони замирились, однак лишилися при взаємних підозрах і далі укріплювали мури та збирали зброю. Пополанство ввело нові правила, зменшивши кількість членів Синьйорії, звідки прибрали прибічників нобілів. На чолі її лишилися глави пополанів із родин Манчіні, Магалотті, Альтовіті, Перуцці і Черретані. Зміцнивши державу, подбали про те, як оточити синьйорів більшою пишнотою й краще убезпечити їх: з цією метою було закладено 1298 року фундамент нинішнього Палацу синьйорії, а перед ним розбили площу, зруйнувавши будинки, що належали родині Уберті. Водночас почали споруджувати нові тюрми. Їх було побудовано всього за кілька років. Ніколи місто наше не було в кращому і щасливішому стані, ніж за тих часів, бо ніколи не досягав він такого велелюддя, багатства і слави. Громадян, здатних носити зброю, у місті було не менш ніж тридцять тисяч, а у підвладних йому містах – не менше сімдесяти тисяч. Уся Тоскана підкорялася Флоренції – усі там були її підданими або її союзниками. Хоча між нобілями і пополанами завжди були підозріливість і ворожість, вони не мали поганих наслідків, і всі жили в мирі та злагоді. І якби мир цей не було порушено новими внутрішніми чварами, то його не порушили б і напади