Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
ворожнечею і ще лютіше готові мститися. Немає сумніву, що час не може угамувати спрагу свободи, бо як часто бували охоплені нею в багатьох містах жителі, що ніколи самі не відчули її смаку, але любили її з пам’яті, залишеної їхніми батьками, і, якщо їм вдавалося знову здобути свободу, вони захищали її з великим завзяттям, зневажаючи будь-яку небезпеку. А якби навіть цієї пам’яті не заповідали їм батьки, вона вічно живе в громадських будівлях, у місцях, де вершили справи посадовці, в усіх зовнішніх ознаках вільних установ, у всьому, що прагнуть на ділі пізнати всі громадяни. Що саме розраховуєте ви зробити, аби врівноважити солодкість вільного життя чи витравити з сердець громадян прагнення повернути нинішній лад? Ні, нічого такого не вдасться вам здійснити, навіть якби ви приєднали до цієї держави всю Тоскану і щодня поверталися до цього міста після перемоги над нашими ворогами, бо вся ця слава була б вашою, а не їхньою славою, і громадяни Флоренції придбали б не підданих, а товаришів по рабству, що ще глибше занурювало б їх у рабський стан. І навіть якби ви були людиною святого життя, доброзичливою в спілкуванні, праведним суддею – усього цього недостатньо було б, щоб вас полюбили. І якби ви вважали, що цього досить, то впали б в оману, бо будь-який ланцюг тяжкий для того, хто жив вільно, і будь-які закови стискають його. До того ж правління насильницьке несумісне з добрим правителем, і неминуче трапиться, що вони або уподібняться один до одного, або одне знищить інше. Тому у вас є лише один вибір: або правити цим містом, застосовуючи найбільш крайні засоби насильства, для чого доволі часто недостатньо буває фортець, збройної варти, зовнішніх союзників, або задовольнятися тією владою, якою ми вас наділили, до чого ми вас і закликаємо, нагадуючи вам, що єдина міцна влада – та, яку люди визнають за своєю доброю волею. Не прагніть в осліпленні честолюбством становища, в якому не зможете міцно утвердитись і з якого вам не можна буде піднятися вище і де, отже, ви приречені на падіння на превелике ваше і наше нещастя».
Промова ця аніскільки не зворушила жорстоку душу герцога. Він відповів, що аж ніяк не має наміру позбавляти місто свободи, а навпаки – повернути йому її, бо в рабстві живуть лише міста, розділені внутрішніми чварами, а де панує єднання, там і свобода. І якщо Флоренція під його владою звільниться від ярма партій, гри особистого честолюбства і приватних чвар, це не відніме у неї свободу, а поверне її. І не честолюбство змушує його взяти на себе цей тягар, а благання вельми багатьох громадян, і тому їм, синьорам, слід було б прийняти те, що влаштовує інших. Що небезпеками, пов’язаними з цією справою, він нехтує, бо лише негідна людина відмовляється від благих намірів зі страху перед злом і тільки боягуз ухиляється від славетної справи, якщо результат її сумнівний. І що він сподівається діяннями своїми незабаром переконати всіх, що йому замало довіряли та занадто його побоювалися. Синьйори, бачачи, що нічого вони не доб’ються, домовилися