Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли
відкрив усе герцогу, який звелів схопити Паголо дель Мадзека і Сімоне да Монтерапполі. Ті розповіли йому, хто змовники і скільки їх, герцог вжахнувся, і йому порадили не заарештовувати їх, а тільки викликати на допит, бо, якщо вони сховаються, вигнання позбавить його від них без зайвого шуму. Герцог тоді викликав Антоніо Адімарі, який, покладаючись на спільників, прибув до герцога, і його було заарештовано. Месер Франческо Брунеллескі та месер Угуччоне Буондельмонті порадили герцогу прочесати збройними загонами всю країну і всіх захоплених убивати, але цю пораду він відхилив, вважаючи, що проти такої кількості ворогів війська у нього недостатньо, й ухвалив інше рішення, котре, якби його вдалося здійснити, врятувало б його від ворогів і зміцнило його владу. Герцог мав звичай викликати до себе громадян за своїм вибором, щоб радитися з ними у справах міста, тож він склав список із трьохсот громадян і послав до них посильних з викликом нібито на раду: намір його полягав у тому, щоб, зібравши їх у себе, вбити або кинути до в’язниці й таким робом позбутись їх. Але арешт Антоніо Адімарі і наказ про збір військ, що неможливо було зберегти в таємниці, насторожили громадян, особливо ж змовників, і найсміливіші відмовились коритися виклику. А оскільки всі вони ознайомилися зі списком, то й дізналися про своїх однодумців і підтримали одне в одному мужню рішучість краще померти зі зброєю в руках, ніж дозволити, щоб їх погнали на бойню, ніби худобу. Тож дуже скоро всі три групи змовників відкрились одна одній і вирішили наступного дня, 26 липня 1343 року, вчинити на Старому ринку заворушення, а потім взятися до зброї та закликати народ до боротьби за свободу.
Наступного дня при полуденному дзвоні змовники, згідно з наказом, взялися до зброї, весь народ під вигуки «Свобода!» озброївся, і кожен зайняв своє місце у себе в кварталі під прапорами народних загонів, які потай підготували змовники. Усі глави родин нобілів і пополанів зібрались і дали присягу захищати одне одного, а герцога вбити. До них не приєдналися лише Буондельмонті й Кавальканті та ще ті чотири родини пополанів, які сприяли приходу герцога до влади: ці, об’єднавшись із м’ясниками та іншими з низів, збіглися зі зброєю на площу і стали на його захист. Щойно почався заколот, герцог зачинився в палаці, а його прихильники, розміщені в різних кінцях міста, скочили на коней і кинулися на площу, але по дорозі їх перехоплювали й убивали. Однак близько трьохсот вершників зуміли все ж таки прорватися на площу. Герцог вагався, битися йому з ворогами на площі чи оборонятися в палаці. Але Медічі, Кавіччулі, Ручеллаї та інші родини, що найбільше постраждали від герцога, зі свого боку побоювалися, що коли він здасться на площі, багато хто з тих, хто зараз повстав, знову перетворяться на його прихильників, і, щоб не дати йому можливості зробити вилазку та збільшити свої сили, вони об’єдналися й увірвались на площу. Коли вони з’явилися, люди з пополанських родин, які стали на бік герцога, бачачи, що на