У вогні плавильника.Золото. Ганна Гороженко
сили… Але… – втаємничено прошепотів Понхас, впритул наблизившись до княгині. З останнім словом нахабу відштовхнув козак Корецьких, і хазяйка, вражена словами старого єврея, зрушила з місця.
Анна пришвидшила крок. Такого вона певно не очікувала. Понхас щось знав, знав її секрет, а якщо він, значить, є й інші, хто знають. Корецька відчула, як у неї запалали щоки. Від люті чи страху. Чи від одного й іншого водночас.
Розділ II
Надворі накрапав дощ, і через віконне скло темні фігури вартових на палацовій площі тьмяніли і розпливались, але не зникали. На сірому тлі бруківки ці постаті з піднятими догори списами так і стояли непорушно. В той час як решта – візитери, королівські радники та служки – хаотично, наче ті мурахи, розбігались по схованках. Прогуркотіло, небо задрижало, але королівські охоронці вперто стояли на своїх місцях. Жінка у сукні з високим мереживним коміром спостерігала за ними, притулившись до шибки. Кінчик її довгого носа торкнуся холодного і рівного скла, з вуст проструменіла тепла пара, залишивши по собі хмаринку на вікні. Довгим пальцем з настромленим на нього перснем із золотистим топазом жінка повільно малювала на хмарці латинську S, та миттю стерла, почувши кроки покоївки.
Урсула Маєрін розвернулась на звук. Служка несла на срібній таці кілька записок. Звістки від шпигунів всевладної німкені – аби тримати під контролем усю Річ Посполиту від Познані до Смоленська, та ще й утримувати під високим підбором Московське царство, слід бути в курсі усіх подій. Головна порадниця короля Сигізмунда III Вази схопила послання і рукою вказала челядниці на двері. Невдоволено кинула оком на заплакане дощем вікно і рушила до столу, на якому мигтіли свічки в канделябрах. Погода псує плани королівській коханці. Вона ж бо мала вже сьогодні виїхати з Варшави до Львова на зустріч із Миколою Даниловичем, який віднедавна став великим коронним підскарбієм і львівським каштеляном. Їй конче потрібно переговорити із цим руським шляхтичем. Німкеня вирішила їхати попри нелюбов до далеких подорожей. Але паперу вона не довіряла – листи можуть перехопити чи використати, а у цій справі потрібна цілковита таємничість. Урсула навіть переконала короля, що ця мандрівка потрібна в політичних цілях, і той, хоч і з великими ваганнями, та все ж погодився відпустити коханку. А тепер несподівані дощі псували плани Маєрін.
Жінка торкнулась лакованої стільниці і стала нервово вистукувати по ній пальцями – «слід мерщій їхати до Даниловича. Поки Сигізмунд не передумав». Микола Данилович, який, як кажуть, побудував справжній диво-замок у Червоногороді, краще за архітектуру знається на справах південних. А саме на подіях в Молдові та в Османській державі, де він був послом. Урсула згадала про записки, зірвала печатку з першої і потягнулась за пенсне. Останнім часом зір її став підводити. Тож королівський лікар звідкись приніс два скляних кружельця, зчеплених витонченою оправою з позолоченого срібла. І це стало ще однією її таємницею, яку Урсула ретельно ховала від чужих очей в кишені сукні. Ніхто не мав знати, що вона