Зелений Генріх. Готфрид Келлер
або правий, зважаючи на те, з якого боку йшли за нею мерці, й їй доводилося посилати за лікарем. Вона розповідала також про чаклунство та чорнокнижництво й запевняла, що ще наприкінці минулого століття, в роки її юності, в селі часто-густо займалися такими речами. Так, наприклад, в її рідних краях у деяких заможних селян, які жили великими сім’ями, були давні язичницькі книги, за допомогою яких вони творили надзвичайні справи. Вони підносили полум’я до стогу і пропалювали в ньому дірку, причому сам стіг залишався цілим, уміли заговорювати воду і управляти димом, змушуючи його здійматися з димаря в будь-якому напрямку й утворювати різні кумедні фігури, але все це були ще безневинні жарти. Набагато страшніше було потрапити в число їх недругів, яких вони безжалісно зводили зі світу, – для цього вони вбивали в стовбур верби три цвяхи, щось шепотіли над ними, і людина починала повільно марніти (батько Марґрет довго мучився з їх милості якоюсь хворобою, але їх підступи були вчасно розкрито, і його врятували капуцини), або ж насилали наслання на поля своїх ворогів, так що зерно в колосках перегоряло, а потім самі ж знущалися над нещасними, коли ті голодували і терпіли нужду. Щоправда, люди втішали себе тим, що коли хто-небудь із цих чаклунів дозрівав для пекла, за ним з’являвся чорт і після нелегкої боротьби ніс із собою його душу, а проте все це знову-таки наганяло страх на добрих християн, і самій оповідачці доводилося бачити закривавлений сніг і клапті волосся на місці події, що навряд чи можна назвати приємним видовищем. У таких селян завжди було багато грошей, і коли траплялося весілля чи похорон, вони відміряли їх гарнцем і переносили у великих цебрах. Весілля в той час грали з великою пишністю, як у давнину. Вона ще пам’ятала одне таке весілля, на яке зібралося душ сто гостей, і всі вони, чоловіки й жінки, приїхали верхи. На жінках були корони з сусального золота, шовкові сукні та намиста зі згорнених у рурку дукатів у три, а то і в чотири ряди; але і тут справа не обійшлася без чорта: він непомітно прискакав із усіма гостями, і після вечері там творилося таке, що й сказати незручно.
У сімдесятих роках, коли стався великий неврожай і був голод, ці селяни бавилися тим, що широко відчиняли двері своїх комор і молотили в дванадцять ціпів, та ще запрошували якогось сліпого скрипаля, щоб він підігравав працівникам, причому сидіти він мусив на великому короваї, а потім, коли перед коморою збиралася ціла юрба голодних жебраків, спускали на беззахисних людей злих собак. Цікаво, що народ вважав усіх цих сільських багатіїв, які тиранили селян, опрощеними нащадками давніх феодалів, колишніх власників численних замків і фортець, розкиданих по всій країні.
Невичерпним джерелом для вигадок і небилиць був також католицизм; навколо нашого міста було чимало порожніх і покинутих обителей, а деякі місцевості по сусідству взагалі залишилися католицькими, і в тамтешніх монастирях іще жили ченці. Про духівництво цих монастирів поширювалися дивовижні легенди, особливо