Зелений Генріх. Готфрид Келлер
та вмілому веденню справ склала собі з часом непоганий статок, яким розпоряджалася вельми своєрідно. Вона ледве розбирала друковані літери, зовсім не вміла писати і не знала лічби арабськими цифрами, які їй ніяк не давалися; всі її пізнання в арифметиці обмежувалися римськими одиницею, п’ятіркою, десяткою та сотнею. У тій віддаленій і глухій місцевості, де вона провела свою ранню молодість, люди здавна вміли обходитися тільки цими чотирма цифрами, і, перейнявши ще тоді ці своєрідні, освячені тисячолітньою традицією прийоми лічби, вона дотепер користувалася ними з вражаючою вправністю. Вона не вела ніяких книг і не робила ніяких записів, але могла в будь-який час відтворити повну картину оборотів свого закладу, які часто виражалися в тисячах і складалися з безлічі окремих дрібних статей; для цього вона брала шматочок крейди, що завжди зберігався про запас в її кишені, і починала швидко писати на столі, вкриваючи його поверхню показними колонками зі своїх чотирьох цифр. Написавши на такий манер всі окремі статті, які вона знала напам’ять, вона досягала своєї мети попросту тим, що слинила палець і так само спритно стирала один стовпчик за одним, підраховуючи при цьому стерті знаки й записуючи збоку отримані результати. Так виникали нові, вже менші, групи цифр, значення і назви яких не знав ніхто, крім неї самої, тому що це були все ті ж самі чотири цифри, що здавалися невтаємниченим якимись чарівними язичницькими письменами. До того ж вона була зовсім неспроможна провести ці дії на папері, пером або олівцем, або хоча б грифелем на учнівській дошці, тому що, по-перше, їй потрібен був принаймні цілий стіл, аби було де розвернутись, а по-друге, вона вміла накидати свої розмашисті каракулі тільки за допомогою м’якої крейди. Вона часто скаржилася на те, що її нетривкі записи не можна зберігати, але саме цій обставині вона і завдячувала своєю незвичайною пам’яттю, що зберігала всі ці незліченні полчища чисел, які так раптово оживали під її рукою, наповнюючись значенням і змістом, а потім так само швидко зникали. Про співвідношення приходу і витрат вона не особливо турбувалась, адже всі витрати на домашні та інші потреби вона однаково покривала з того ж гамана, з якого брався і основний капітал для її оборотів, і коли набігала зайва сума, вона негайно ж обмінювала ці гроші на золото і клала їх на збереження до скриньки зі своїми скарбами, де вони й залишалися лежати назавжди, якщо частина з них не виймалася звідти знову і не йшла в яке-небудь особливе діло або на те, щоб надати кому-небудь позику, – втім, останнє робилося лише як виняток, бо зазвичай вона не позичала гроші під відсотки. Її постійними клієнтами були переважно селяни з усіх околиць, які купували у неї різні речі для своїх домашніх потреб, і будь-кому з них вона давала свої товари в борг, часто з чималою вигодою, але нерідко і зі збитком для себе. Таким чином вона підтримувала зв’язки з безліччю людей, так чи інакше залежних від неї; одні були їй вдячні, а інші перебували з нею у ворожих відносинах, так що її невпинно облягали