Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник. Сергій Жадан
щоб вона контролювала бюджет і викидала клерків із вікон їхніх кабінетів, щоб вона виходила на суботники під чорними прапорами, прапорами кольору чорної жіночої білизни. Домовмося про такі методи національного відродження. В іншому вигляді політика мене справді не цікавить, та і я для неї навряд чи становлю особливий інтерес. Тому гаразд – кожен залишається при своєму: ви зі своїми бабками, я зі своїм канабісом. Насправді я живу з вами в одній країні, я люблю цю країну, я не поїду з неї, навіть якщо ви почнете репресії, усе нормально – ви мені не заважаєте, у мене, так само як і у вас, удома є радіо й телебачення. Просто я дивлюся інші канали.
Наступного ранку ми знову лежали в траві біля траси й чекали на автобус у який-небудь бік. Траса Донецьк-Запоріжжя прогрівалася сонцем, небо було низьким і свіжим, але в ньому вже соталась осіння сухість, іще кілька тижнів, і почнеться справжня осінь. Сік у траві гірчив від цього передчуття. Земля була теплою, а повітря – нерухомим. Я лежав і не хотів вставати, я знав, що це моя остання трава цього року, останнє тепле повітря, навряд чи я ще потраплю на цю трасу, навряд чи я ще коли-небудь буду лежати тут, принаймні – не в цьому житті. Від цього ставало особливо тепло. За півгодини Білий упіймав машину й поїхав додому. Ще за деякий час ми зупинили автобус і поїхали у протилежний бік.
Частина 2
Мої вісімдесяті
81-й. Кіно
Мої вісімдесяті легко надаються до екранізації. Коли в цій країні знову почнуть робити кіно, я б зняв його про мої вісімдесяті, хоча б для того, щоб іще раз відтворити для себе на екрані один із можливих варіантів вибудовування свого життя як чіткої і прозорої схеми, у якій від початку закладено всі необхідні причини й можливі наслідки. Це кіно було б у міру дидактичне й розважальне, у ньому було б щонайменше пафосу й ностальгійних соплів. Замість цього там було б сонце, багато техніки, багато виробництва, загалом – там було б усе нормально з соціальною складовою, усе мало б бути на своїх місцях – вантажівки, залізничні склади, придорожня трава, літні ранкові сосни, універмаги, приміські залізничні вокзали, прохолодні кінотеатри, газетні кіоски, шкільні спортивні зали з матами й батутами, вагони з вугіллям, рейсові автобуси, порожні автотраси, колонки з крижаною водою, кіоски з грамплатівками, шашличні, черги на атракціони, кишенькові злодії, божевільні алкоголіки, містечкові проститутки, веселі фарцовщики, спекулянти й кіномеханіки, мандрівні бібліотекарі зі своїми переносними ятками й професійні циганки, котрі збирають мито на базарах і вуличках, – у цьому кіно було б достатньо позитивних персонажів, негативних у ньому не було б зовсім, у всякому разі, я б не хотів, аби вони там з’являлися. Більше того – у такому кіно навіть персонажі потенційно негативні, як-от згадані мною тут фарцовщики чи не згадані любери, обов’язково трактувалися б як герої, хай і не позитивні, але не без своїх чеснот. Подвійні стандарти, які нині часто є визначальними,