Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія Горбунова
звичку їсти похапцем, мимохідь, поміж справами. Спочатку закришені печивом малюки на дитячих майданчиках, потім школярі з булочками над домашнім завданням, а далі вже ми, дорослі, із хот-догами над клавіатурою. Картина, коли мама кличе малюка, який весело стрибає з однолітками, щоб кинути тому у ротика щось їстівне, цілком звична і абсолютно антифізіологічна та антипсихологічна. По-перше, ані дитячий, ані дорослий організм не потребує постійного перетравлення їжі, а особливо тоді, коли перебуває у фізичній активності. По-друге, ми ризикуємо зіпсувати смак до свіжої, щойно зготованої їжі на користь печива й цукерок, знову ж таки створюючи прецедент для перебирання їжею.
До того ж, якщо дитина харчується окремо чимось найкращим і найсмачнішим, що готується і бережеться лише для неї, вона дуже швидко звикає до своєї унікальності й винятковості. А особливі діти можуть вимагати особливих смаколиків. «Найкраще – Танечці», – казала бабуся моєї подруги-сусідки і хапала зі столу шматок торта із прозорою желейкою, щоб метко переправити його до онуччиної тарілки. «Це перша полуниця, вона дорога, не дам – не проси!» – казала вже сама Таня, ховаючи за спину миску з червонобокими ягодами, припорошеними цукром. Скільки себе пам’ятаю, заздрила їй, бо усім мала ділитися з братом, а ще з мамою і татом. «Усі хочуть смачного», – говорила мама і вділяла кожному порівну мандаринових скибок. Але сильнішим за заздрість було моє щире здивування і подекуди переляк: чому Таня так верещить, тупає ногами і відкидає посуд, якщо чогось хоче або не хоче їсти? Якось і собі спробувала. Мама мовчки переклала вміст моєї тарілки татові, а запльований компот виплеснула в умивальник. На тому вечеря для мене і скінчилась.
На завершення розмови бабуся, вочевидячки розчарована в мені, потяглася за своєю сумкою і дістала з неї пахучий пакунок та термос: «Ромочко, йди сюди, візьми бутербродик».
– У нас лишилося кілька хвилин. Ви зможете погодувати Рому пізніше.
– Я не буду, ба-а, не хочу… – протягнув хлопчик, не відриваючись від іграшок.
– Бачите, що ви наробили! Ромочко, іди, один шматочок – і я тобі на ніч мультик увімкну, який захочеш, навіть довгий-довгий.
Ще одна поширена помилка – заохочення за з’їдене, а також їжа як заохочення. «Усе з’їси – підеш до друзів», варіанти – дивитимешся мультики, ввімкнеш комп’ютер, пізніше ляжеш спати і т. п. Їжа стає розмінною монетою у задоволенні бажань, і заради того, щоб досягти бажаного, діти їдять. Їдять, навіть коли не хочуть, їдять несмачне, їдять, аби отримати те, що, власне, з їжею ніяк не пов’язане. Оскільки батьки маніпулюють дитиною за допомогою їжі, вона й сама швидко вчиться маніпулювати натомість: «Я все з’їм і завтра не піду на фізкультуру. Добре?»
Їжа як стимул, заохочення, подарунок за зроблене – теж не кращий варіант. Дитина, яка прибирає у своїй кімнаті за цукерки, цілує дідуся за пряник чи погоджується миритися з братиком за шоколадний батончик, поступово набуває впевненості