Адвокат із Личаківської. Андрій Кокотюха
пострижені кучері. Доглянутішою виглядала борода, її теж торкнуло срібним, та густою вона не була. Схоже, її частіше, ніж волосся, чіпали ножиці перукаря. Видовжене лице прикрашали м’ясисті, трошки сторчкуваті вуха та прямий, широкуватий, із невеличкою орлиною горбинкою ніс.
Словом, нічого в зовнішності не підказувало, скільки років уже прожив на світі зубний лікар Йозеф Шацький.
Хоча за Клима старший, навіть мови нема.
Ще Кошового спершу неабияк насторожило, коли новий знайомий отак, не знітившись, не запнувшись ані на мить, назвав себе жидом.
У домі, де народився та виріс Клим, вживати це слово було категорично не прийнято. Не лише тому, що серед добрих батькових приятелів зустрічалося чимало відомих київських євреїв. Вважаючи себе затятим лібералом, він узагалі їжачився на кинуте нехай мимоволі, без лихої думки, просто за звичкою слово «жид». Якщо ж воно промовлялося в його присутності навмисне, і той, хто говорив, розумів, що й для чого каже, скандал не барився. Батько не добирав виразів, аж до вимоги порушника залишити приміщення, піти геть, й обіцянок докласти всіх зусиль, аби подібним чорносотенцям більше не подавали руки в пристойних товариствах.
Один із тих, кого Назар Григорович Кошовий привселюдно виставив, виявився жандармським офіцером. Прийшов у цивільному, та всі присутні, включно з батьком, знали про його кабінет у будинку на Бульварно-Кудрявській[28] та мундир у шафі. Згодом саме він доклав зусиль, аби Клим не відбувся легким переляком, хоча міг, а опинився в казематах київського Шліссельбурга. І саме з ним довелося принижено мати справу Назарові Григоровичу, коли той почав клопотатися про звільнення сина…
Коли Кошовий, ніяковіючи й старанно добираючи слова, вирішив удовольнити власну цікавість, Шацький сприйняв це спокійно. Пояснив, що після того як вісім років тому цісар помилував нещасного Леопольда Хільстнера,[29] на всій території імперії ніхто нічого не чув про погроми. Тобто, може, десь вони й були, навіть напевне були – така вже доля його обраного народу. Та на повірку виявлялися наслідком приватних непорозумінь між поляками та євреями, аніж дійством, схваленим ледь не на офіційному рівні та навмисне замовчаним.
Молодого Хільстнера звинуватили в ритуальному вбивстві християнської дівчини. Погроми спалахнули далеко звідси, в Богемії. І то, як поспішив пояснити Шацький, на дуже короткий час. До того випадку теж добрий Бог оберігав євреїв, зокрема – львівських, від таких ганебних дійств.
Тож Йозеф заспокоїв Клима: у місті, більш ніж на третину заселеному judaeus, єврейські погроми влаштують хіба самогубці. Значить, не треба боятися й негативно сприймати слова, публічне вживання яких підданими Його Величності імператора Миколи Другого завжди було словесною розминкою перед брутальною, ганебною, часто – кривавою вакханалією.
На тому розмови довкола самовизначення за обопільною згодою вирішили припинити.
А іншої почати не встигли.
Знайшли
…
Згадується справа проти єврея Леопольда Хільстнера, звинуваченого у скоєнні ритуальних убивств. У березні 1899 року в Богемії (теперішня Чехія) було вбито чеську дівчину-католичку Агнешку Грузову. За підозрою заарештували 23-річного волоцюгу-єврея Хільстнера. Під час слідства він свою провину не визнав. Натомість спливли факти, котрі дали змогу звинуватити Хільстнера в іще одному вбивстві, скоєному роком раніше. Процес тривав протягом 1899–1900 рр., супроводжувався єврейськими погромами в Богемії. Хільстнера визнали винним. Смертну кару замінили пожиттєвим ув’язненням, у 1918 році він був помилуваний.