Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв
хрипко дихала й напружувала вузлуваті м’язи, тверді та виразні, немов чоловічі. На її шкірі Фарнак побачив давні зарослі рубці та подряпини від зброї. Жінка була войовницею.
– Вони ніколи нічого не кажуть, – підтвердив товмач.
– Застосуйте змій, – наказав цар і дав знак катам.
Кати розкрутили мотузки. Четверо солдатів тримали полонянку, не даючи їй хвицнути ката. Принесли горщик зі зміями, а дикунці розвели ноги. Коли змія довжиною в два лікті влізла до її тіла, в амазонки почалися корчі. Її співплемінниця почала вити. Завивала вона горлом, страшно, немов через неї виходив біль стривожених підземних духів. Товмач молився. Спімен витягнув обереги.
– Вона кличе свою богиню, – прошепотів товмач.
– Звідки ти знаєш? – спитав цар.
– Я чув це виття на півночі, у Скіфейських горах, коли був малим. Вона закликає свою богиню до помсти.
– Яке ім’я в тої богині?
– Її ім’я заборонено вимовляти. Скіфські жінки вкриваються чорними прищами, лише зачувши її ім’я, – відповідав товмач, не відводячи погляду від молодшої амазонки, яка вмирала у страшних судомах. – Її храм стоїть в очеретах на березі Танаїсу. Там приносять людські жертви. Чоловіків і хлопців, з якими парувалися амазонки. Їм кам’яними ножами відрізають фалоси і залишають зв’язаними. Вони стікають кров’ю перед вівтарем, над яким височіє велетенська подоба хижої комахи. Їхня богиня ненавидить чоловіків. Це могутня богиня.
– Ти знаєш її ім’я?
Товмач заперечно хитнув головою.
Молодша амазонка коротко скрикнула й померла. Обличчя старшої набрякло кров’ю, очі вирячилися. Виття перейшло у хрип.
Цар відібрав в охоронця меч, підійшов до полоненої і відтяв їй голову. Всі сущі у підземеллі полегшено зітхнули.
Коли вони виходили на мол, то на сходах зустріли старого воїна, що плакав.
– Це Полемонів брат, – прошепотів цареві Спімен, – напевно, Полемон помер.
Фарнак возніс молитву до Сонцесяйного Мітри. Він твердо вирішив не виходити на битву з кочовиками до підходу мідійців.
«Дякую тобі, Велика Мати, – прошепотіла Арата, виринаючи з видіння. – Дякую за те, що показала мені силу і вірність мого предка, святої войовниці Капаутаки. Я знаю, Велика Мати, що ти зробила це не випадково. Що цим видінням ти наказуєш мені бути достойною святості Капаутаки і подруги її Сінкаштри,[22] котрі незламністю своєю принизили царя-відступника. Я виконаю твій наказ, о Володарко Ночі!»
Войовниця вихаркнула гіркоту разом із залишками волхвинного гриба, припасувала до одягу зброю, розсунула маскування й випірнула з барлогу у передсвітанкову темряву.
3
[року вісімсот шістдесят першого за ромейським численням, у п’ятисотий рік від перемоги гуннів над аланами, у двісті шістдесят дев’яте літо від спалення аварами Хорсового капища на Хортиці, у двадцятий рік по смерті імператора Феофіла, батька Михаїла, у третій рік після походу Людовіка проти ободритів, наступного року після Довгої
В авестійській мові «капаутака» – лазурит, а «сінкаштра» – сердолік.