Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв
потрапив до в’язниці, втік звідти й назавжди залишив землі Імперії.
З купецькою валкою він повернувся на західний берег Великого Степу, пристав до розбійників і врешті-решт домандрував до гірського краю, мешканці якого ще не доросли до розрізнення лікарської справи і ворожбитства. Тому він оголосив себе магом, підтвердив сей чин небуденними вміннями й отримав у власність закинуте городище. Цей подарунок місцевих дідичів не свідчив про їхню щедрість. Давню руїну вважали місцем нечистим, і добрі люди там все одно не селились.
Те, що в старому городищі мешкають ворожі двоногим Сили, Макарій переконався, спробувавши оточити себе гаремом. Три його дружини вигибли за одну зиму. Одна зірвалась з обледенілої стежки, другу забрала швидка й гаряча, наче лісова пожежа, хвороба, третю опанував злий дух і змусив накласти на себе руки. Більше ніхто за мага йти не згодився. Те, що самого чаклуна ворожі Сили не чіпали, горян не дивувало. Всі-бо знали приказку: свій до свого по своє. Макарію довелось визнати: присуд простуватих мешканців гірського краю збігся з думкою про нього, висловленою колись ученим монахом на прізвисько Пекельна Ґуля.
Хворих серед горян не бракувало, і прийшлого чаклуна навідувало немало люду. Макарій нікому не відмовляв і плату брав необтяжливу. Від надміру вільного часу він знайшов собі заняття, достойне справжнього мага, – пошук скарбів і схованок. Досвід підказав колишньому дияконові, що старе городище мусить мати свої таємниці. Він потурбував могили під кутовою вежею і після трьох седмиць розкопок знайшов там глек з монетами та прикрасами.
Серед монет більшість складали різані дирхеми, що їх хазарські купці називали шелюгами, а місцевий люд – резами. Срібляки, вкриті незрозумілим Макарію арабським плетивом, він одразу сховав у колоді з приробленими дерев’яними крилами. Такі видовбані колоди горяни присвячували богу Раглу,[26] прикрашали пір’ям ремеза[27] й дуже шанували. Більш цінні знахідки колишній диякон припасував між шкіряними смугами широкого чересу, котрого він не знімав навіть уві сні. Серед цих скарбів були: золотий статер імператора Гераклія, три золоті номісми варварського карбу, коштовна підвіска для гривні і важкий восьмикутний медальйон з електруму.[28]
Зовнішню поверхню медальйону прикрашали (а може, ускладнювали) опуклі зображення сонця і місяця. Відкритим він перетворювався на складень, на чотирьох пластинах якого розмістили зображення оголеної жінки з широко розведеними руками, два трикутники, перехрещені палиці і лабіринт у вигляді подвійної спіралі.
Макарій знав походження і значення цих знаків.
П’ять років тому у Херсонеській тюрмі, куди його запроторили міські еділи,[29] колишній диякон зустрів єврейського мудреця. Старого звинуватили у виготовленні магічних причандалів та незаконному ворожінні. Еділи боялись таємних вмінь єврея, тому довго не призначали суду, й врешті-решт вирішили за краще забути про