Село не люди. Люко Дашвар
гроші рахувати. Навчу, не сери! Я тих дівчат уже… – Сергій поліз у рюкзак. – Ось! Ліхтар прихопив, бо ж тут темно, як у болоті.
Сергій поставив ліхтарик на кам’янку, обдивився.
– У кутку є шматок вцілілої підлоги. Там база буде. Рядно розстелимо, зверху – простиню… Чого стовбичиш? Розпалюй сухе пальне, кидай парафін у миску і на вогонь. Парафін не тільки розтопитися має, а й охолонути трохи. Хутчіш, чувак, бо не встигнемо.
Сашко й заходився: дві цеглини руба поставив, на них – миску з парафіном, під миску – сухе пальне, розпалив.
– А що далі?
Сергій тим часом свічок повсюди понатикав. Кинувся до рюкзака.
– Зараз, Саньок. Прочитаю.
Вийняв із рюкзака папірець, розгорнув, ліхтарика підсунув ближче і лоба наморщив.
– Ага… Ось воно, – і давай читати. – «Розігрійте парафін до тридцяти п’яти градусів за Цельсієм…» Бля! Хоч кидай тут усе чисто й біжи по градусник. Ні фіґа! Пальцем градуси поміряємо. Правильно, чувак?
Кинув Сашко миску з парафіном пильнувати – і до Сергія:
– А що за бомага?
– Інструкція, чувачелло! Інструкція по отриманню неземної насолоди.
– А де взяв?
– Я ж казав. На базарі у райцентрі купив. Маманя товар тягала, а я бачу – мужики товчуться коло одного дядька. Підійшов, а дядько інструкції ці продає. Ледь за десятку сторгувався. Останню викупив.
– А може, це липа якась?
– Нє, бля, не липа. Я про цей парафін і раніше від одного чувака чув. Так він казав: «Хлопці, хто з парафіном спробує, за тим баби все життя навколішки повзати будуть! Оце будуть повзти і лизати на ходу». Ясно?
– Що лизати?
– Усе підряд, Саню! Що ти на мене вилупився, як баран на нові ворота? Годі вже, бля, з себе целку вдавати.
Сергій глянув на миску з парафіном і сплюнув.
– Тьху, твою мать! Парафін закипить зараз! Знімай! Знімай його, Саня, скоріш!
Алюмінієва миска розжарилася. Сашко спершу хотів був скинути із себе футболку, обгорнути нею миску і відсунути від вогню, а потім розчовпав: дмухнув. Вогонь згас, а миска так і лишилася на розпечених цеглинах. І парафін – як опара. Дихає.
Сергій знову читати взявся.
– Так… «Рідкий, охолоджений до двадцяти двох градусів парафін обережно влийте в медичний шприц». Нє, ну це просто знущання! Які такі двадцять два градуси. От паскудство! Коротше! Будемо на глаз усе робити.
Сергій всунув палець у миску з гарячим парафіном, обпікся, тихо вилаявся.
– Оце такі муки терпіти… Нічо’… Ми ж чуваки дорослі. Втерпимо.
– Та звісно, втерпимо, – Сашко супився, а очі блищали, як блищать у кожного, хто за крок від незвіданого.
Хлопці схилилися над мискою.
– Ну що? – Сашко.
– А швидко застигає, зараза! – Сергій підхопив миску за край і почав обережно вливати у шприц рідкий парафін. – А що, Саня? Ти – перший?
– Та я…
– От, бля, напарник! Добре, почнемо з мене.
Сашко тримав шприц із парафіном, а Сергій здер штани разом із трусами, сів на простирадло й наказав:
– Так… Шприца мені давай,