Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис
його наголо, посадив лицем до хвоста, а ногами до кінської голови на його власному коні, заздалегідь знявши з нього сідло. Руки зв’язали за спиною, а ноги підв’язали попід черевом коня. На коня, з природи прудкого, нагукали, вдарили батогами, зірвавши йому з голови ковпак, і стрілили над ним кілька разів. Перестрашений кінь погнався додому, як шалений. А треба було їхати через густі корчі, глід, ліщину, грушину, тернину, не простим шляхом, а стежками…
І треба було по дорозі часто схилятися, тримаючи віжки в руках, обминати небезпечні густі місця. Бувало, що гілка вдарить часом по голові й роздере одежу.
Отже, можна собі уявити, скільки дісталося поранень голому вершникові, беручи до уваги, що прудкий і переляканий кінь від страху й болю летів наосліп, куди його несли ноги, поки перелетів через ліс… Діставшись додому, увесь поранений, Мазепа почав кричати: “Варта!”… Вони не йняли віри, але нарешті його впустили, знеможеного й змерзлого, що майже не міг говорити».
Таку придибенцію Ян Пасек навіть сам придумати не міг – це було над його скромні можливості. Він її переписав з грецької міфології, використавши оповідання про міфологічного героя Іпполита. Той знехтував коханням мачухи і був нею за це безпідставно звинувачений, а відтак і безневинно покараний. Його прив’язали до колісниці, і налякані морським страховиськом коні понесли колісницю так, що вона розбилася, а нещасний Іпполит загинув… Легенда ця прадавня, її описав ще Еврипід (480–406 до н. е.) у своїй трагедії, а пізніше використав Сенека. Твори античних авторів були відомими в Польщі, Пасек, прочитавши про ту пригоду, переробив її, замінивши давнього грека ненависним йому Мазепою, якого мовби так покарали з допомогою коня, і пустив свій опус межи5 люди.
Першим вигадку Пасека підхопив польський мемуарист Еразм Отвіновський, додавши до неї низку вже ним вигаданих шокуючих деталей. У його «мемуарних спогадах» схопленого Мазепу-коханця вимазали чимось липким та обсипали…
Так-так, пір’ям – уявляєте? І написав мемуарист, що наляканий кінь поніс Мазепу прямо на ярмарок в якомусь там містечку України… Французький посол підхопив вигадку і додав до неї ще й свої «шокуючі», але ж такі розвеселі – ха-ха-ха! – деталі.
І – пішла писати губернія! Автори переписували один в одного вигадану Пасеком придибенцію, незмінно додаючи до неї ще й свої «вражаючі деталі». Одним із перших у Європі цю вигадку підхопив пан Вольтер і повторив її у своїй «Історії Карла II».
У 1764 році в Амстердамі було видано художню книгу Андре Константа Дорвіля «Пригоди д’Азема», де йшлося про героя-коханця, в образі якого вгадувався легендарний Мазепа.
Майже через століття, у 1818 pоці, знаменитий англійський поет Джордж Байрон напише одну з найвідоміших своїх поем під назвою «Мазепа», де талановито озвучить відоме оповідання:
…Мене десяток гайдуків
Йому до спини прикрутив
Тугим ремінням і пустив…
Свисток, батіг… і кінь побіг,
Що так би й водопад не зміг.
Вперед,