Санаторійна зона. Микола Хвильовий
думала.
– Чи не скінчила ти, бува, гімназію? – сміявся дехто.
Вона комічно сплескувала руками:
– Гімназію? Гімназія для панів. А для нас – дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
– Це паходной Ленін…
– Да руки порепані.
…А за вікном стояла туга, і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
…Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завжди:
– Д’ех! Революція – так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі потяги, потяг, як воли, і раптом:
– Стоп!
– Що таке?
– Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику хугу, у дикий німий степ.
……………………………………………………………………………
Тільки забув я ще сказати:
Частенько, коли потяг зупинявся на станції «на неопредєльонноє время», товариш Жучок, упоравшись біля походної кухні, виходила з вагона невідомо куди, і довго її не було. А відтіля вона приходила завжди в зажурі.
Чого в зажурі?
Це буде видно далі.
……………………………………………………………………………
Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща.
Туркестан. Грузія. Білорусія.
Азербайджан. Крим. Хіва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Німці, поляки, петлюрівці – ще, ще, ще…
Колчак. Юденич. Денікін – ще, ще, ще…
Плакати! Плакати! Плакати!
Місяць, два, три, шість, двадцять… ще, ще, ще…
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
……………………………………………………………………………
Мчались місяці…
Минуло… я не знаю, скільки минуло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті літ?
Коли це було?… А може, це васильковий сон?
Не знаю!
І от – літо, степове літо. Це степи біля Дніпра – недалеко Дніпро.
…Тепер ночі в літніх степах.
– Це так чудово, так каламутно!
Знаєте? Сидиш у степу й думаєш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таємно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що мої попередники змалювали вже степ уночі. А то б я його так змалював —
– їй-право!
…Я приїхав.
На третій день одержую записку:
«Товаріщ, ви, кажется, прієхалі єщо в пятніцу. Прєдлагаю нємєдлєнно зарегістріроваться в ячєйкє».
Кажу:
– Секретар, мабуть, жоха, із старих партійців.
Товариш усміхнувся:
– Тебе дивує записка?… «Это чепуха». От ти ще понюхаєш дискусію. В печінках мені сидить оця дискусія.
Я зацікавився.
– Що за дискусія?
– Почекай, сам узнаєш.
І не сказав.
…Я пішов.
– Де кімната ком’ячейки?
– Он!
Входжу.