Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский
Адже ж сама чорнява, та й верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. – Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають», а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п’є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.
Кандзюба. Де ж вiн тепер?
Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.
Прокiп (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…
Кандзюба. Бач, де обiзвався! – Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
Прокiп. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
Кандзюба (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
Одарка. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит.)
Кандзюба.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
Одарка.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
Прокiп.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
Одарка.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
Вiн, знай, своє. (Кандзюбе.)
Кажiть, а що таке?
Кандзюба.
А що? Дочка в вас є?
Прокiп i Одарка.
Є, є!
Кандзюба.
Така, що треба годувати?
Одарка.
Хоч сьогоднi вiддавати.
Кандзюба.
Сина маю.
Прокiп i Одарка.
Знаю.
Кандзюба.
Так вiддайте!
Одарка.
Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
Прокiп.
От i треба добувати.
Та на вольну швидш чухрати.
А де твоя гривня?
Одарка (мужу).
Вiдв’яжися; врагова дитина!
(Кандзюбе.)
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
Кандзюба.
Щоб то як?
Одарка.
Та так:
Прибитий на цвiту.
Кандзюба.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (С насмешкою.)
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе.)
Кандзюба.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
Прокiп.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п’є?
Одарка.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б’є.
Кандзюба. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля