Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский
пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись, приплясывают.
Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?
Кандзюба. Хiба вона часом i не туди?
Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м’яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички – так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. – А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
Одарка. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
Кандзюба. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?
Одарка. Та Уляна ж i досi.
Прокiп. Та ще й Прокiпiвна.
Кандзюба. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
Повторяют последний куплет.
(Вместе.)
Кандзюба.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
Прокiп.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
Одарка.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит.
Прокiп. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.
Одарка. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об’їздчикiв?
Прокiп. Але! будьто i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
Одарка. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
Прокiп (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит.)
Одарка и Уляна.
Уляна. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
Одарка. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
Уляна. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п’ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок.) I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.
Одарка (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?
Уляна. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п’ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й годi!