Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский
розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.
Возный. Яким же побитом – теє-то як його – Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?
Выборный. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.
Возный. А вишереченний Петро де – теє-то як його – обрiтається?
Выборный. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.
Возный. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго – теє-то як його – можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.
Выборный. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
Возный. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiє iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш – теє-то як його – любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю – теє-то як його – нiчого для тебе. Вiр – без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, – божусь в том – єже-єй! єй!
Выборный (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!
Возный. Осмiлься! Ти умiєш увернутись – теє-то як його – хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.
Выборный. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других – од Бога грiх, а од людей сором.
Возный. О, простота, простота! Хто тепер – теє-то як його – не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: «Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» – єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда – теє-то як його – що часто лжем iлi ради своєй вигоди, iлi на упад других.
Выборный. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…
Возный. Що «однако ж»? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить – кругова порука. Слухай. (Поет.)
Всякому городу нрав i права,
Всяка iмiєть свой ум голова,
Всякого прихотi водять за нiс,
Всякого манить к наживi свiй бiс. (2)
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огородi капусту псує:
Всякий з другого бере за своє. (2)
Всякий, хто вище, то нижчого гне, —
Дужий безсильного давить i жме,
Бiдний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. (2)
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду