Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон
ми все ж таки потрапили всередину палацу, прийшли до імператриці та все їй розповіли, вона відповіла, посміхаючись:
– Вас навіть у палаці можуть побачити, а тому не варто вже так занадто розслаблятись.
– Так, але тут, у палаці, усі нас знають, а тому, навпаки, якщо ми будемо занадто чепуритися, вони подумають щось недобре. Хто ж міг уявити, що в такому палаці ворота будуть настільки вузькими, що екіпаж не зможе проїхати, – пояснила я. І саме тоді, коли я закінчила розмову, з’явився правитель Нарімаса.
– Як вам не соромно? Чому ви побудували такі вузькі ворота?
– Який ранг, такий і дім.
– Так, проте я чула, що люди, які мали низький ранг, будували собі великі ворота.
– О боги! – сказав правитель і швиденько зник.
– Щось трапилося з Нарімасою, чому він такий сумний? – запитала імператриця.
– Ні, нічого. Я тільки розповіла, що наш екіпаж не пройшов у ворота, – сказала я і пішла в опочивальню.
Там і ночувала з іншими молодими придворними дамами. Оскільки ми були втомлені, то одразу позасинали. Наша кімната знаходилась у західній частині. Ми не помітили, що двері були не зачинені. Нарімаса як володар будинку знав це. Він відчинив двері і хриплим голосом промовив:
– А чи можна до вас?
Я прокинулась. Біля церемоніальної ширми стояв свічник, тому все було гарно видно. Нарімаса трохи відчинив двері і вів з нами бесіду. Він був такий кумедний. Зазвичай господар не дозволяє собі такі вольності, але оскільки ми були в його будинку, то він вирішив, що все дозволено. Ну дуже вже чудно.
Я розбудила жінок, які були поруч: «Ви тільки погляньте, чи бачили колись подібне?»
Жінка підняла голову, подивилась і розсміялась.
– Хто там прийшов?
– Не лякайтеся, це я – хазяїн будинку. У мене є важлива розмова.
– Так, я пам’ятаю, що ми розмовляли про ворота, але ж я не просила відчиняти наші двері.
– Та ми вже про ворота поговорили. Краще дозвольте увійти до вашої кімнати. Можна, так?
Дами загомоніли:
– Ні, звісно, не можна! Ні в якому разі.
– О, тут і молоденькі є! – сказав Нарімаса і зачинив двері.
Тоді у кімнаті пролунав сміх.
До речі, якщо вже він відчинив двері, то треба було не питати, а просто зайти до кімнати. Не знайшлося людини, яка б сказала: «Так, звісно-звісно, проходьте, ласкаво просимо». Наступного ранку я розповіла імператриці про візит нічного гостя, на що вона відповіла: «Я ніколи нічого такого не чула про нього. Нарімаса, напевно, також здивований вчорашніми розмовами. Він завжди страждає від твоїх нападок!» – сміялася господиня.
Потім імператриця наказала приготувати одяг для маленької принцеси,[22] на що Нарімаса відповів:
– А якого кольору має бути вбрання, яке вона одягає зверху? – І знову молоді дами засміялись.
– До того ж, для маленької принцеси звичайний посуд зовсім не підходить. Треба зробити малесенькі чашечки та малесенький
Донька імператриці, принцеса