Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон

      Солов’я прославляють у поезії.

      Гарний і писк курчати.

      Красиві морські птахи.

      Гірський фазан, коли плаче за своєю подругою, кажуть, може заспокоїтися, лише якщо побачить своє відображення в дзеркалі.

      Журавель має зухвалий вигляд, але його спів, що лунає аж у піднебессі, – чудовий. Горобець із червоним ротиком. Самець чорноголового дубоноса. Пташка-майстриня.

      Чапля зовсім негарна на вигляд. І очі в неї злі, і, взагалі, немає в ній нічого привабливого, але ж у пісні сказано, що «у лісах Юруґі ніхто не залишається самотнім, навіть чапля шукає подругу…».

      Також хвилюють моє серце качки-мандаринки. Вони такі милі, особливо коли одна одній струшують іній з крил.

      Сумно стає, коли здалеку долинає раптом крик диких гусей.

      Гарний також лелека.

      49. Те, що витончено прекрасне

      Коли хтось одягнений у білу накидку, а під нею – блідо-лілове кімоно.

      Сироп із солодкої лози з дрібно нарізаним льодом у новій металевій чашці.

      Сливовий квіт під снігом.

      Коли малеча їсть полуницю.

      Чотки з кришталю.

      50. Комахи

      Цвіркун, мармуровий цвіркун, «комаха-ткач», коник, метелик, «комаха – бита шкаралупа», світляк, – ось що красиво.

      Міномуші – «комаха в солом`яному плащі» нагадує мені дуже сумну історію: її батько був чортом, а тому мати налякана тим, що її дитина теж буде страшною потворою, закутала її в солом`яне лахміття і сказала: «Я обов`язково повернусь, коли повіє осінній вітер. Почекай мене тут», – а сама втекла. Проте комаха не знає про це і кожного восьмого місяця року, коли налітає осінній вітер, жалібно кличе свою матір: «Чі-чі!». Ну хіба не шкода її?