Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон
також дивився в той бік. Мабуть, дама вже дала відповідь, оскільки слуга зробив декілька кроків уперед, та потім вона знову покликала його своїм віялом. Певно, захотіла щось виправити у вірші, проте вона так довго складала його, що краще вже залишила б так, як є. Не встиг слуга повернутися, як посипались: «Ну як?», «Ну що?». Чюнаґон швидко покликав слугу і почав його розпитувати. Слуга намагався чітко відповідати, але Санмі-но чюджьо перебив його: «Давай коротше, не вибирай слова – так лише зіб’єшся!». На що я потім почула від слуги: «Та тут хоч і помилишся, все одно зміст один і той самий». То-дайнаґону[50] більш за все було цікаво, що ж там відбувається: «Ну, що ж вона відповіла?»
– Сказала, що «пряме дерево неможливо зігнути», – відповів чюнаґон.
Ох і розсміявся тоді дайнаґон, і всі інші слідом за ним, але ж цей сміх міг донестися і до дами. Чюнаґон почав допитувати слугу:
– А що ж вона відповіла до того, як виправила послання?
– Вона дуже довго нічого не говорила. Тоді я запитав: «То що, ви не дасте жодної відповіді?» І коли я збирався вже йти назад, вона мене зупинила.
– А чий то був екіпаж? Ти побачив?
Однак тим часом проповідник уже зайняв своє місце, і запанувала тиша. Усі враз притихли і навіть не помітили, як зник екіпаж дами. Фіранки в екіпажі були зовсім нові, ніби їх сьогодні почепили. Дама була одягнена в кімоно з фіолетового шовку, поверх якого було ще одне – прозоре, легке. А ззаду екіпажа виглядав ще і шлейф з гарним візерунком.
– Хто ж вона така? Яку ж відповідь вона послала? – запитували всі навкруги.
А мені дуже сподобалось, як вона відповіла.
Ранкову службу вів Сейхан.[51] Який же гарний він був! Мені цього дня було дуже спекотно, до того ж повертатися треба було раніше, тому я подумала собі: «Трохи ще послухаю та й повернусь», – але, на жаль, людей приїхало так багато, що мій екіпаж був затиснутий з усіх боків, так що неможливо було зрушити з місця. Тож я вирішила, що поїду одразу, як закінчиться служба, і попросила передати це екіпажам, що перегороджували мені шлях. Володарі екіпажів зраділи, оскільки їм можна буде наблизитися до проповідника. Погоничі почали метушитися та кричати: «Давай скоріше!»
– Ну яка безсоромна! – казали при цьому високоповажні люди, дехто з них жартував або ж сміявся з мене.
Проте я робила вигляд, ніби не чую всього цього, і спокійно продовжувала рухатись. А тут ще й чюнаґон крикнув услід:
– Дама вирішила нас покинути? Що ж, правильно зробила!
Однак який же він був прекрасний цієї миті. Я навіть не розчула повністю його слів, оскільки, мабуть, від спеки запаморочилося в моїй голові. А тому вже після того, як я виїхала за ворота, відправила йому з посланцем наступні слова: «Ви теж, напевно, входите до числа п’яти тисяч благочестивих».[52] І вже згодом повернулася додому.
Протягом усіх днів «Восьми повчань», з першого до останнього, у дворі стояв екіпаж однієї дами, проте жодного
Сейхан (962–999) – відомий буддійський священик доби Хейан.
Натяк на притчу з «Сутри Лотоса», де йдеться про те, що коли Будда читав проповідь перед п’ятитисячною аудиторією, одна особа встала й пішла геть, на що Будда зауважив: «Правильно зробив цей чоловік, оскільки прийшов сюди лише заради хвастощів».