Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон
чекає коханого всю ніч, потім під ранок вона чує, як її кличуть, але прийшов не той, на кого вона так довго чекала. Як же тоді стискається серце від болю.
Буває ще й таке, коли цілитель обіцяє вигнати злого духа, з усіх сил він робить вигляд, що дійсно намагається це зробити, верещить, як цикада, але зовсім не видно, щоб відбувалися якісь зміни. Уся родина в зборі, і всі починають сумніватися, що це допоможе. Цілитель уже дві години щось робить, уже й сил у нього немає, а потім раптом каже хворому: «Вставай, сьогодні захисник з небес не прийшов», – та й забирає чотки. «А-а, все марно!» – каже він, куйовдить своє волосся, перебирає його з потилиці на лоба та й лягає трохи відпочити.
Людина, яка цього року знову не отримала звання у дні, коли призначаються правителі. Усі думають, що цього разу чоловік обов’язково отримає посаду, його приїхали підтримати люди, які прислуговували йому. Лише й видно, як приїжджають екіпажі. Кожний хоче супроводжувати свого хазяїна, коли він піде до храму, отримавши посаду. Всі їдять, п’ють. Проте немає вісника, вже й закінчився термін, коли приходять вісті, і от уже остання зоря… Вісники з палацу імператора повертаються додому, а слуги, які з вечора на холоді чекали на новину, стають чорніші від землі. Вони також повертаються додому. Слуги в домі навіть не питають їх. Лише приїжджі гості питаються: «Ну що, і яку ж посаду отримав ваш хазяїн?» – у відповідь вони чують: «Ніякої. Він все так само залишився екс-губернатором провінції». Мрії всіх зруйновані. Наступного ранку гості, яких так багато було в домі, по два, по три повертаються до себе додому, проте є й старенькі люди, яким не так просто покинути дім. Вони все ходять і підраховують на пальцях, скільки ж провінцій залишаться без губернаторів у наступному році. Дуже похмура картина.
Буває й таке, що ви відправили пісню, яку вважаєте гарною, проте відповідь все ніяк не приходить. Якби то був лист кохання, то ще можна зрозуміти, але як же не написати декілька рядків пісні. Одразу зрозуміло, що то за людина.
Або ж може бути й таке, що в дім до людини дуже зайнятої, яка слідує моді, приносять раптом лист, складений у застарілому стилі.
Ви для якогось свята замовили віяло, чекаєте з нетерпінням, коли ж його доставлять, а коли в день святкування ви відкриваєте пакунок, то бачите, що малюнок на ньому жахливий.
Посланець приносить подарунок на знак народження малюка або ж від’їзду в далеку дорогу, але взамін нічого не отримує. На знак подяки йому теж обов’язково треба щось подарувати, навіть якщо він приніс якусь дрібничку: кульку чи «молоточок щастя».[42] Він же дуже сподівається, що сьогодні щось таки отримає від господарів, а тут – нічого, і посланець повертається додому з пустими руками і чорніший від хмари.
У домі хоч і з’явився зять, але вже пройшло цілих п’ять років, а все ще не з’явилося дитинки. Вже й діти дорослі, час уже, щоб у цьому домі бігали маленькі онуки. Сумно дивитися, як батьки лягли перепочити у самоті. Вже у них такий вік, коли поряд мають повзати онуки.
Жахливо також, коли хтось, прокинувшись, одразу йде приймати ванну.
Дратує також затяжний дощ в останній місяць року, коли в останній
«Молоточок щастя» – мініатюрний молоточок, який виготовлявся із заліза або міді і символізував небесну зброю проти будь-якої недуги. Його часто застосовували у магічних заклинаннях.