Вінець Життя. Михайло Нікітін
Тобто, є зацікавлені, але хто саме – невідомо. Зате дещо Джо знав про саму організацію. Називалася вона "Radius Lucis", що у перекладі з латинського, "Промінь світла". Символічно як для покупців світлострілів. Так ми додали ще один пунктик на нашій дошці, яка потроху наповнювалася новими фактами.
Ангела доїла, підхопила свою та наші тарілки і взялася мити посуд. Вона помітила, що я слухав Джо з відкритим ротом, ледь встигаючи підбирати слину. Та тільки-но вона відійшла, Джо схопив мене за потилицю, нахилив до себе та прошепотів: "Малий, якщо ти втратиш цю дівчину, ти не просто шкодуватимеш про це до кінця твого життя, ти просрешся потім так, що взагалі не зрозумієш як прожити відвідені тобі роки". Після цих слів сумнівів у мене не залишилось, я не зміг приховати мою симпатію до Ангели, але відступати вже нікуди, треба діяти. Знову глибоко зітхнувши, старий продовжив свою розповідь про різних членів команди Променів, які вже давно загинули. І тут він випадково проговорився, що й свою ногу він втратив саме там. Коли я почув, що Джо втратив кінцівку у битві з тінями, я аж підскочив у кріслі та зрозумів звідки все це знаю. Ангела повернулася з кухні, і я в ту саму секунду, перебиваючи Джо, розповів їй про те, що встиг дізнатися. Останні слова старого вказували на те, що він також був членом Променів. Ангела схвально усміхнулася та сказала:
– Я знаю, Ден. Поки ти спав, ми встигли багато про що поговорити.
– Ти знала і мовчала?! – незадоволено викрикнув я.
– Заспокойся, Дене, ми і так збиралися тобі все розповісти, але тобі потрібні були сили. – з усмішкою відповідала Ангела.
Я опустився у крісло та почав розмірковувати над її словами. Раптом я згадав, що зовсім скоро листоноша буде проїжджати повз крамниці й нам треба терміново підготуватися до зустрічі з ним. Ангела побігла нагору за листом, Джо сів біля вікна, щоб вгледіти поштаря, а я знову повернувся до дошки. Так, на ній було вже стільки різних подробиць, що важко було зрозуміти з чого ж почати. Я оглядав її, наче генерали Великої війни, які спостерігають за лінією фронту та вирішують подальший хід битв. Мені не вистачало лише закурити сигару, щоб виглядати, як Вінстон Черчілль. То що ж ми встигли назбирати за ці 2 насичені дні у Дробайлі? Я розглядав дошку та поступово складав у голові пазли цієї історії: мій дідусь та дідусь Ангели співпрацювали та допомогали один одному; у місті існує ціла організація "Radius Lucis" з боротьби з тінями, членом якої раніше був і Джо; люди, що пробудуть у Дробайлі більше, ніж добу, ніколи не зможуть залишити місто; загадкова історія старенької та її онука. Я саме обмірковував за яку ниточку потягнути спочатку, коли Ангела спустилася сходами і Джо сповістив нас про наближення листоноші. Вона хутко вибігла на вулицю, щоб віддати йому лист. Коли Ангела вже збиралася повертатися, з неба впали перші краплі дощу. Вона підняла голову і побачила як з величезної темної хмари все сильніше і сильніше починає литися вода. Ангела швидко забігла всередину та вже за кілька секунд у вікно ми спостерігали, як вулиці потопають у воді, наче у місті