Вінець Життя. Михайло Нікітін
повз Ангелу, вона лише спантеличено дивилася на мене, натякаючи, що не вірить у мої здогадки.
– Йому варто відпочити. Дуже втомився, – повторював містер Голден.
Мене затягли в якусь камеру для заарештованих. Тут панувала нежива атмосфера: сірі стіни та біла стеля. Єдиною прикрасою у приміщенні була картина з зображенням вікна та сонця. Але це лише підкреслювало відчай та посилювало відчуття ув'язнення. Навіть лампочка, яка висіла в кінці кімнати просто на дроті, виглядала для мене загрозливо та зловісно. Двері з віконцем та гратами нагадували, що мене позбавили свободи, і я не зможу вийти з цієї камери за власним бажанням. Я знову замислився, як трапилося, що ніхто, окрім мене, не помітив нічого підозрілого у цьому чоловікові? Він точно не має благих намірів.
Я влігся в ліжко та втулив погляд у стелю. Я відчув, що все втрачено. Голову сповнювали сумніви та роздуми про те, що дійсно ніхто не розгледів справжнє нутро цього містера Голдена, і я тепер не маю жодних шансів на порятунок. Ця кімната стала символом безвихідді та відчаю. Я відшукав у своїх штанях блокнот та почав перегортати сторінки, одну за одною, доки у самому кінці не натрапив на такий запис: "Не вважай, що я дурна, це просто образ для відводу очей. Так ніхто не зможе зрозуміти, про що я думаю насправді. Ангел А".
Це повідомлення мене трохи заспокоїло. Я не зійшов з розуму і не єдиний, хто помітив темну сторону у цій історії, але вона зараз там, у центрі подій. Я мав вигадати план, щоб мене випустили звідси. Тож, перше, що спало мені на думку – підіграти їм. Нехай вважають, від стресу в мене сталося помутніння свідомості, а все що я сказав – дійсно повна маячня.
Я прокинувся від сильного гуркіту за моїми дверима. Коли вони відкрилися, на порозі стояли Роджер, Ангела та Мей у повному озброєнні. Мовчазним жестом вони дали зрозуміти, що мені треба швидко виходити. Я підірвався та вибіг з камери. Ми попрямували до наступних дверей, але тут вже нас чекав охоронець, який намагався зупинити втікачів. Проте Мей випередила його, вона влучно кинула ніж та поранила здоров'ягу в плече. Він впав на землю, звільнивши нам шлях до свободи. Вів нас за собою Роджер, він знав якийсь другий вихід. Ми поспіхом хапалися за ручки кожної з дверей, аби знайти потрібну, але за цим послідувала гучна сирена, і більшість дверей заблокували. Ми продовжували шлях червоно-чорним коридором, моє серцебиття з кожним кроком посилювалося. Ангела, яка зазвичай здається спокійною, тепер також напружена, її очі вишукують небезпеку у кожному кутку, але Роджер впевнено просувався вперед. Ця рішучість викликала сподівання, що все вдасться і немає приводу для хвилювання, бо він знає що робить. Та неочікувано, у повній пітьмі, перед нами з'являється ще один агент з автоматом у руках. Він напрявляє зброю у наш бік та тягнеться до мікрофону, щоб сповістити інших про вдалу знахідку. Ми стали посеред коридору, не розуміючи, що робити далі. Кожна секунда спливала на наших запітнілих обличчях. Хвилювання всередині підсилювала сирена яка постійно лунала у вухах. В моїй голові не спливає жодного плану як ми виберемся звідси, але позаду хтось вдаряє його по голові чимось важким, і він