Через кладку. Ольга Кобилянська

Через кладку - Ольга Кобилянська


Скачать книгу
а найменше з убогою й емансипанткою! І здається, вони мене добре порозуміли, бо від того часу щось між нас мов уступило, хоча… я проти старої, дійсно, нічого не маю і люблю й шаную наскрізь, як добру й чесну людину.

      Я прокинувсь мов вколений, і витріщився на неї.

      – Мамо! – кликнув з жахом. – Ви справді могли щось подібне пані Обрияській, тій так високо поважаній жінці, і її доньці натякати?

      – Ти в мене один, сину, а більше мене ніщо не обходить, – відповіла. – Зрештою, – додала, – ти чого так перелякався? Чи, справді, лише тому, що я мудрій матері дала до пізнання, щоб свою доньку ліпше берегла, а їй, щоб собі непотрібних речей у голову не брала. Не бійся! Я ліпше знаюсь на жіночій тактиці, як ти! Не один попався за те, що був добрий і чесний. І щоб дівочі уроєння не розбивати, запхав голову в ярмо, і лиш тоді отверезився, як було запізно. Чи треба й тобі подібної долі? Я тебе не віддам з-під свого надзору так легко, як думаєш. Будь ти собі і який повнолітній мужчина, з того всього я сміюся. Ти передусім моя одніська дитина, одинокий мій син, а все проче в около цього для мене маловажне. Сама Обринська мене добре зрозуміла, а дівчина… не менше.

      Я боровся з собою. Гамувався, щоб не скипіти проти матері, котрої любов становила моє буття-щастя, а заразом мене, як от і в цій хвилі, просто тероризувала. Свідомість, що моя мати могла таку жінку, як паню Обринську, і враз з нею і її непорочну пташину своїми натяками обидити, відбирала мені рівновагу. Я пірвав за капелюх і звернувся до дверей.

      – Куди, Богдане? – спитала мати, мов сказала «стій!», а був у неї голос напрочуд гарний і владіючий. Я станув.

      – До них, – відповів я з твердим супокоєм.

      – Пощо? – спитала мати. – Оправдати твою матір? Залиши це. Я свого слова не відкличу… як не додам ще що!! Отже, бачиш. Остань! Я ще завади, твоя мати, – додала гірко.

      – Що сказали вони'? – спитав я вмісто всього.

      – Ніщо. Обринська не відповіла ані словечком, а молода… оскільки собі пригадую, закривши лице обома руками, незамітно зникла. Але що ані одна, ані друга, особливо молода, нe взяла собі моїх слів надто до серця, свідчить факт, що в кілька тижнів пізніше бачила я, як та сама, по-твойому, «дика, як і всі Обри'нські», вилетіла ранесенько в ліс, щоб, вертаючи, здибатися з мужчиною на кладці, щоб він, син мій, котрого амбіцію змалку я виховувала понад усе, взяв її в обійми і…

      – Мамо, ані слова більше!.. Вона розсміялася.

      – Ти вже тепер так говориш, сину, хоч її ще не маєш?

      – О, мамо, ви страшні!

      – Я те бачила. На свої очі бачила, Богдане. Припадком з нашого поду, куди все ранком лізу, щоб звідти надзирати за пастухом, чи він, ведучи худобу на пашу, поїть її при ріці. Отже, те, що бачила своїми очима, тебе й її, не зміню. А тепер іди й стережись, бо, як бачиш, у мене очі одверті…

      І справді я пішов. Пішов на те, щоб кілька хвиль пізніше зробити так, як вона, закрити обличчя руками й усміхнутися гірко.

      О, матері! Яка жорстока, самолюбна та ваша доброта, яка вбиваюча, яка брутальна…

* * *

      Що


Скачать книгу