Перли і свині. Олесь Ульяненко
і завалитися в клуб і просцяти гроші на якусь довгоногу лахудру. А потім ми познайомилися з Абрахамом Лі… Ось коли синя чистота дитинства й оранжева юність змінилися чорним практичним цинізмом. Життя оскалило всі тридцять два щербатих зуба… Я оглянувся на місто, і вгорі вже бачив страх, який завтра, не пізніше післязавтра, радіоактивними випарами осяде на голови лінивих і жирних мешканців столиці. Ха!
Абрахам Лі був живучим, як щур. Під перший нічний клуб було віддано довгий ангар для міні-літаків. Клуб, заодно і нічний стрип-клуб, знаходився на самих задвірках. Білі дюни пісків рваними хмарами тягнулися до горизонту і вливалися у сині озера, тоді ще повні риби, котру намахані прибульці із сільських чорнобильських зон не вивели динамітом та електровудками. Синій квадрат із жерсті, майже чотириста квадратних метрів, поділених рівно на чотири частини, стояв на пустирі. Там, серед голих цицьок і задів, пластикових потилиць колгоспних голів у мішкуватих костюмах від Валентіно, серед сивого диму і горілки «Распутін», яку ковтали упереміш з лікером «Амаретто», зрідка попадалося віскі, ми і зустріли Абрахама Лі, проповідника з Конго.
У той час у різнобої крутилися інтелектуали і просто потвори, навантажені купами, лантухами чорного налу. Абрахам Лі прибув з Конго з більш ніж сумнівним паспортом, але з великими кримінальними протекціями і зв’язками. Він, Абрахам, чорніший пекельної смоли, скромний у світській розмові і веселий та розбитний серед глухих хлопків корків «Мадам Кліко» та гарних жіночих грудей. Проте поки що все це протікало повз нього великою яскравою річкою, де не видно було жодного берега. Море почуттів і бажань. Але він керувався залізною логікою. Нам це імпонувало. Ми були дурні, наче ті кошенята, що вперше з великого сірого і похмурого дому впали враз на мокрий нічний брук під дощ та вітер. І чиїсь важкі теплі долоні прикрили нас, двох колишніх мажорів, котрим гординя відмовила повернутися додому і попросити пробачення, впасти на коліна блудними синами. Ми його застали таким: чоловік африканського походження з гнучкою талією, дужими руками убивці, з довірливим поглядом дитини, що, блискаючи червоними від кокаїну зеньками, витанцьовував ламбаду з двома білими гарненькими дівчатками. Спочатку ми з товаришем зацікавилися дівчатами, але через деякий час нас почало вже нудити від «Амаретто» і «Распутіна», а ще більше від невиразних, розплилих, наче жаби, нуворишів з великими претензіями й амбіціями; дратував навіть сам склад, перероблений на нічний клуб. Тут гуляли протяги, від яких надимало стіни, задраповані синім та червоним сукном. Йшов кволий осінній дощ. Шум його пробивався крізь гамірливе диско. Я допив чарку, і мене пройняла ностальгія, як завжди проймає пожежну істоту нашого народу: краще у чужих, ніж у своїх. І за кілька хвилин ми сиділи у компанії веселого негра, купки напівголих дівчат, зблизька не дуже привабливих, але якщо поставити на вік, на алкоголь, на задушевну розмову, то все це не мало ніякого значення. А говорив Лі чудово.