Перли і свині. Олесь Ульяненко
ані взимку. На спині, між лопаток, близько до шиї, під одягом ховався у ножнах широкий кований із спеціальної сталі ніж. Говорили, що з цим ножем Аскарид ніколи не розлучається. Він мав довгі сильні руки, короткі ноги, але пересувався досить швидко, навдивовижу, можна сказати, швидко. Обличчя широкоскуле, темне, як скопана земля, блискуче, наче вугілля, побите кратерами віспи. Ніхто не бачив очей Боба Аскарида, за винятком кількох чоловіків. Його очі ховалися за скельцями зелених окулярів з модерновими розводами-тріщинами… Ось до кого я таємно найбільше ревнував Риту, а не до попсово-демонічного Абрахама Лі, котрий міг бути і благодушним, і жорстоким, і веселим, коли цього вимагала необхідність чи обставини. Боб Аскарид був вічною тягучою тінню Абрахама Лі, якщо можна сказати, його відображенням, кострубатим і колючим, непроникним і всюдисущим – принаймні тоді так видавалося, – він був його справжньою таємницею, його справжнім перевтіленням, – ось останнє точне, як ніколи. У сизих коридорах ренесансної, красивим кораблем захололої серед кількох вулиць багатоповерхової будівлі, в сіро-стальних сутінках, я дивився у простір, бачив, як Боб непорушно стримів біля правого плеча Абрахама Лі, коли до нього приходили цілувати руку клани і кримінальні авторитети, забрьохані у власних нечистотах совісті міністри, а також різнокаліберні мери вошивих містечок і самозваних столиць. Абрахам Лі визначав і окреслював своїм плавним жестом, тягучим порухом руки, приєднуючи їхніх коклюшних дітей, їхніх рахітних довгоносих жінок, їхніх чоловіків в одну Велику Сім’ю. Сам Абрахам Лі не брав пожертви, тобто грошей, хоча справно перевіряв рахунки у банку, а також гроші в обігу, чорний нал та офшори. Для цього йому слугувала Рита – це неземне створіння із золотистим поглядом кавових очей, рожевим тілом. Тиха і чиста, вона зникала і з’являлася у моєму житті в анфіладах, здавалося, безкінечних, нашої резиденції. Слід віддати належне Абрахаму Лі за затишок і чистоту будівлі, де кожен перший – ба навіть так! – не знав, чим займається сусід не лише по клозету, а й сусід за столом; коханка у ліжку, а чоловік не мав малинового поняття про дії своєї благовірної. Але на кожного збиралося досьє. Не в комп’ютері, а по старинці: у течках брунатного кольору з глухими загнутими картонними краями. І цим теж займалася Рита, з дивовижними повними стегнами, тонкою талією, висока і чиста. Що тільки тоді не народжувалося в моїй голові, коли недосяжність розбивала напругою повітря у лампочці. Я знав вельми значущий і запитальний погляд Абрахама Лі, де наче в попелі жеврів попереджальний знак: займайся, котику, своєю справою. Головне те, що матеріалізованим големом стояв перед очима, моїми і Рити, Аскарид Боб. Як на підтвердження: сонний день, здається, квітень, ще холодний, але багато сонця. Я два дні потайки никаю коридором, але не бачу ані Аскарида Боба, ані Рити. Весна втягується у свої права, розтриножуючи прищі, наганяючи соками залози, задираючи статеві органи і просто органи до високого столичного неба, вже підігрітого доброю порцією