Місце для дракона. Юрий Винничук
ж розпитували про твоїх знайомих… отже про мене теж?
– Так… і про тебе…
– То це ти вигадав, що у мене на спині написано крамолу?
– Розумієш, коли тебе викликають щотижня і ти мусиш щотижня подати якусь інформацію, то мимоволі змушений будеш брехати… бо що тобі залишається… коли нічого нового нема…
– То це ти мене оббрехав?
– Я не знав, що це так серйозно… я ляпнув дурницю, я тепер розумію… але з тобою сталося ще не найгірше…
– Ага, то іншим ти так само насолив?
– Звичайно… і то набагато сильніше, ніж тобі… адже їх посадили… а ти вийшов сухим із води…
– Ах ти ж стукач! Сексот нещасний! Мені гидко за тебе!
– Яка дурниця… я пережив жахливіші муки… але зате, коли сталася революція, я відвів душу… я вистежив того, хто мене допитував… я вистежив його і видав… Я його особисто повісив… розумієш, яка це була насолода!.. Я вслухався до його хрипу, милувався його корчами… я особисто його й поховав… на сміттярці… так… десь тут… в тих паперах… десь тут і мої донесення… праця стількох літ… долі стількох людей… ти хоч живий… а скільки загинуло… в снігах… в сибірах…
– І всі вони тут… у нас під ногами… всі твої папочки…
– Тут чудово… це розкішне море паперу… так би впав і катулявся…
– Не дуже-то з горбом покатуляєшся…
– Що ти верзеш? Який горб?! Де ти бачив горб? Є тільки ти і я. Нема жодних горбів. Усе це вигадка! Наклеп! Не смій більше й натякати про це!
– Не верещи як недорізаний… нема то й нема… бідний думкою багатіє…
– Я не потерплю жодних натяків. Є тільки ти і я. Без горбів. Горби залишились там, звідки ми прийшли. А тут тільки паперове море. І ти та я…
– Кат і його жертва…
– Яка жертва? Ти?… Ти себе вважаєш жертвою? Це я жертва! Я, навпаки, пожалів тебе. Адже міг сказати про тебе, що ти говорив те-то й те-то, а я цього не сказав, я зморозив абсолютну нісенітницю…
– …яка мене мало не довела до самогубства…
– Не перебільшуй… фактично тобі повезло, що саме я тебе «заложив»… а не хто інший… бо ти такий, що тебе обов’язково хтось «заложив» би, ти створений для того, щоб на тебе сипалися всі мислимі й немислимі гріхи… а хтось інший міг тебе й на шибеницю завести.
– Справді? Що ж… тоді я тобі дуже вдячний… але зараз це вже не має значення… зараз нас вистежать… вистежать і знищать… тебе – за те, що ти був сексотом за старої влади… а мене знову за напис на спині… це якийсь жах… невже й справді там щось написано?… адже ти сам казав, що вигадав цю нісенітницю…
– Так… я вигадав… але хтозна… може, ця нісенітниця тепер здійснилася…
– Послухай… подивися, що там у мене на спині… я тебе дуже прошу… ну?… бачиш?
– Ні… нічого не бачу…
– Як нічого?
– А так… нічого там не написано…
– Але я сам бачив у газеті свій портрет… там написано, що мене розшукує служба безпеки… що я небезпечний злочинець…
– Але