Аптекар. Юрий Винничук
і сарацини. Усього бальзамічних кущів є чотири сотні. Але тільки християни можуть добувати бальзам, бо він засихає, якщо його торкається рука невірного. Сарацини лише несуть варту і пильнують, аби ніхто не вкрав бодай краплі чудодійної рідини. О певній порі року християни роблять надріз на дереві і стягують його сік у посудини. Надріз роблять склом або кістяним ножем, залізо дереву шкодить. Але що сік не тече, як у берези чи клена, а повільно крапає, то мусять сидіти під деревом і пильнувати часом тиждень або й два. Той сік має дуже приємний запах, настільки приємний, що кожен, нехотячи, засинає. Назбиравши повну посудину бальзаму, його виставляють на сонце на двадцять днів, опісля на вогні збирають піну і вже чисту рідину розливають по пляшках. Чистої субстанції залишається небагато, і вона коштує дуже дорого. Тому бальзам часто фальшують, розчиняючи кіпрською олією або медом, а також додаючи соснової смоли.
– І на що цей бальзам годиться?
– Він дуже добре заліковує рани і затягує близни. Його надзвичайно – важко роздобути. Дивуюся, як це вдалося стрийкові. У Венеції навіть багаті лицарі не могли його дістати.
– А що таке «те-рі-ак»?
– Він теж належить до найдорожчих ліків. Бо його уміють виро бляти тільки у Венеції. І лише окремі фармацевти знають секрет його виготовлення. Щоб отримати теріак, треба шістдесят чотири різні складники дуже рідкісних і дорогих ліків, а найголовнішим з них є чудодійне м’ясо змії, яку неабияк важко знайти і спіймати.
Гальшка з великою обережністю поклала слоїчок на полицю і, коли промовисто поглянула на мене, я обняв її, і ми зникли у покої. За вікном було тепле полудне, з дахів і ґзимсів ліниво сльозилися бурульки, під периною ми швидко розімліли і заснули.
За кілька днів аптека змінилася до невпізнання. Як я й передбачав, більшість відвідувачів моєї аптеки запитували не ліки, а настоянки і різні смакові горілки. Зазвичай то були панії, які, соромлячись, обов’язково зауважували, що ці трунки їм потрібні для печива. Але тут таки й зраджували справжню мету купівлі, бо прохали ще й чогось на загризок: пірника, родзинок, мигдалів чи цукрів.
І так ото минула зима. Гальшка зайнялася куховарством і прибиранням, але ночувати ходила додому, щоб не наражатися на неславу, тому любощами ми займалися лише вдень. Я платив їй щомісяця два золотих, і вона була задоволена».
Розділ 4. Бій за душу
Жовтень 1646 року.
Стара Вівдя вважала, що та незліченна кількість усілякої комашні, яка оселилася на її обійсті і навіть у хаті, ознака її добробуту і запорука щастя. Павуки вільно сновигали вікнами і стінами, запинаючи павутиною кожен вільний простір, а в павутинні борсалися зелені мухи, комарі та нетлі, поступово перетворюючись у щось безформне і висохле. Стара визбирувала в лісі з-під кори червоних з чорними цяточками жучків, зсипала їх у бутель і заливала кленовим сиропом, бутель стояв на підвіконні, і в ньому купалося