Аптекар. Юрий Винничук

Аптекар - Юрий Винничук


Скачать книгу
відбити Ханью, але через шторми змушені були відступати.

      Друга халепа не забарилася. Частина фльоти під командуванням папського адмірала Ніколо Людовізі, володаря Пьомбіно, котрий і до того нарікав на експедицію та демонстрував свою нехіть до неї, повернулася додому. Венеція зосталася сам на сам із турками. Що й казати – Венеція і раніше мусила розраховувати лише на свої сили. Відтак з Венеції на Кандію почали вирушати кораблі за кораблями, вантажені розмаїтим спорядженням і харчами, та бракувало головного: на острові не було верховного головнокомандувача, не було людини, яка б могла очолити опір туркам. Сенат Венеції довго дебатував на цю тему, заки не вибрали самого дожа Франческо Еріццо, старого трухлявого гриба, що недавно тільки відсвяткував свої вісімдесяті уродини, та ще й з таким розмахом, мовби країна не вела війни.

      На щастя для Венеції, уже самі приготування до походу так старого вимотали, що за три тижні, 3 січня 1646 року, він оддав Богу душу. Його крісло успадкував Франческо Молін, теж уже чоловік старої дати, але венеційці геть відкинули ідею призначати верховного головнокомандувача. А що не вистачало грошей, то стали відкрито торгувати посадами прокураторів по двадцять тисяч дукатів кожна. Багатії відразу кинулися купувати, і небавом вдалося продати їх щось до пів сотні, але вже по вісімдесят тисяч. Далі за яких двісті дукатів продавали місця у Великій раді, а хто хотів увійти до стану аристократів, мусив узяти на утримання на весь рік тисячу вояків, а на це йшло вже не менше шістдесяти тисяч.

      Одне слово, тяглася ця катеринка довго, венеційцям ніхто на допомогу не йшов, і союзників у них не було, але їхня фльота мужньо відбивала всі атаки невірних. Нас із Мартином приписали до корабля, що був під орудою Томазо Морозіні й називався «Санта-Каталіна». І ото, коли ми в числі двадцяти трьох кораблів блокували доступ до Дарданелл, втримуючи турецьку фльоту в Мармуровому морі, для нас обох настав рішенець тієї затяжної кампанії.

      Як я вже писав, султан Ібрагім був неабияким шаленцем, і те, що турецька фльота ніяк не могла пробитися крізь нас, вивело його з рівноваги. Він наказав негайно відрубати своєму адміралові голову. Наступний адмірал, добре розуміючи, яка його доля чекає, виявив подиву гідну рішучість і врешті-решт пробився крізь лінію наших кораблів.

      Що й казати – наувихалися ми з Мартином за весь той час так, що ходили, як причмелені, бо довелося нам безліч куль добувати, а ще більше ран зашивати, руки й ноги ампутувати, а що медиків бракувало, то нас і на інші кораблі перекидали. За таку нашу спритність сам адмірал вручив нам по цілому гаману дукатів. Пробули ми в морі, беручи участь у нескінченних битвах та облогах майже півтора роки, і були б ще залишалися, але турецьке ядро зачепило моє коліно так невдатно, що я відразу став калікою, а Мартин втратив око. Мені було важко ходити на милицях і брати участь у битвах, як раніше, не маючи змоги на хуткий маневр, та ще й на кораблі, який увесь час вигойдувався. Користі з мене,


Скачать книгу