Це коротке довге життя. Ірина Бондарук
то випадково потрапив до Табору та так і залишився там за нічного конюха. Одного разу почув, як Митько бренькав на саморобній балалайці. Підійшов, зацікавлений:
– Ану, потягни… Прийдеш до мене ввечері на стайню.
На смерку стояв Митько з двома хлопчиками під стайнею й чекав, що скаже їм цей дивакуватий дід. Що йому від них треба.
Коли Митько зайшов, той без зайвих розмов простяг йому трубу.
– Ану, дунь у трубу.
Хлопчик подув.
– Не так. Ще. Тепер так. Приходь.
А тим двом зразу відмовив:
– Нема в мене часу з недотепами возитися, – і знову до Митька: – А ти залишайся.
З цього дня щовечора прибігав Митько до старого конюха, і той його вчив музики, показував ноти, давав вправи й вимагав чистоти звуку, відчуття ритму. Прийняв до оркестру. Цей сільський оркестр їздив по похоронах та весіллях. Малий музикант привертав до себе неабияку увагу.
– Дивись, дивись, який хлопчик, а вже музикант, – сміялись і дівки, і дівчатка.
А цей музикант старанно вибивав з бубна дріб, вдячно ловив схвальний погляд капельмейстера і сам гордо дивився на слухачів.
Після танців музиканти йшли з дівчатами гуляти, складали під грушею чи шовковицею інструменти, підсаджували на дерево хлопця й наказували йому стерегти їх. Митько дивився то на небо, то на інструменти, вслухався в пісні, що долинали звідусіль. Десь співала гармонія. Очі злипалися, він засинав, тоді опам’ятовувався, дивився на ту купу інструментів і знову засинав.
Скрипаль приносив гроші матері. Вона брала ці гроші. А як інакше? Усі повинні заробляти. Проте мати завжди ретельно виконувала всі прохання й накази капельмейстера. Одного разу він загадав, щоб вона купила Митькові нові штани, сорочку… і балалайку. Вона купила.
Перший клас Митько закінчив із похвальною грамотою – і ціле літо пас свині. Після другого класу йому, як відмінникові, дали путівку від цукрового заводу до піонерського табору. Роботи багато, але захотів хоч спробувати, що воно таке – відпочивати. Мати дивилася на сина, як на дорослого. І коли кухар попросив її, щоб віддала путівку для його онуки, бо Митько все одно влітку працюватиме, вона відповіла:
– Це ж йому дали путівку. Не мені.
Перший рік хлопчик ходив до контори на рознарядку. Спочатку посилали збирати довгоносиків, виливати хом’яків, пасти свині. На другий рік управитель сказав:
– Терешку, візьми його до коней на сівалку.
І Митько вів коней рівненько між рядками, аж до обіду. Терешко з сідла сівалки підганяв коней. В обід хлопчик відводив їх до стайні, напував, ставив у стійло, де їх годували, і біг додому обідати квасолевим супом. Працював по десять годин. Тільки-но випадала вільна часинка, валився на землю й відразу засинав. І, здається, ніяка сила не могла відірвати його голови від землі, що була йому м’якша за подушку. Терешко, шкірячи жовті зуби, відривав:
– Гей, байстрюче,