Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати. Кшиштоф Зануссі
тосту, випиває половину чарки)…а вони тепер розбудовують цех жаротривких сплавів і теж багато експортують…
Белла, якій нудно це слухати, трохи відвертається від столу й однією рукою бренькає по клавіатурі піаніно, видаючи акорди в ті моменти, коли батько в своєму монолозі робить павзи.
Батько:…у Швецію… (акорд)…бо жаротривкий сплав сьогодні – це основа всього… (акорд)…без нього не обходяться навіть космічні супутники… (знов акорд). Белло, припини! (гримає) Піаніно не настроєне.
Белла однією рукою виконує пасаж по всій клавіатурі. Вона привернула до себе увагу і задоволена цим. Іронічно дивиться на батька.
Белла (до Марека, конфіденційно): Тато був предтечею найновіших здобутків техніки.
Вона знову вибухає дурним, образливим сміхом і знову робить пасаж по всій клавіатурі. Батько раптовим рухом зачиняє піаніно – так, що Белла ледве встигає прибрати руки. На мить залягає тиша. Батько знову спокійно звертається до Марека.
Батько: Мої діти живуть безглуздо. Ось і Віт також…
Марек почувається зобов’язаним запротестувати.
Марек: Віт – блискучий фахівець, його надзвичайно цінують… вам про це, либонь, не відомо, але…
Віт (з досадою перериває Марека): Не старайся ти так…
Батько сумно киває і впадає в апатію. Сидить замислений, наче нетутешній. Белла це помічає і, користуючись хвилинною безкарністю, ніби маленька неслухняна дівчинка, знову тихенько розкриває піаніно і починає впівголоса читати, акомпаніюючи собі однією рукою.
Белла: Я прагну у вогонь, туди, де збляклі тіні, / У безмір небуття занурившись пречистий, / Спізнали благодать, що неприступна сущим; / о вічний дух вогню, лише в тобі спасіння. (Зосереджено дивиться на батька, та він не реаґує – задумано розглядає люльку і мовчить. Белла, розчарована, обертається до Марека.) Ну, як тобі це подобається?
Марек: Я в таких речах нічого не тямлю.
Белла (не здається): Ну, школу ж ти закінчив, то й скажи, що поет мав на увазі. Ось, наприклад: «о вічний дух вогню»… Це нелогічно, правда? Та в поетів по-різному буває. Як гадаєш, хто це написав? Байрон? Словацький? Шопенгауер? (Марека смішить цей зіставний ряд.) Орієнтальні мотиви: смерть і очищення… хто це може бути? (Батько зводить стомлені повіки. Белла дещо ніяковіє.) Ну ось, тату, він не знає, хто це написав.
Бачачи серйозне обличчя батька, Белла також серйознішає. Батько дивиться на неї так, наче отямився з летаргійного сну.
Батько: Це я написав.
Белла розуміє, що засмутила батька, та силкується й далі жартувати.
Белла: Врешті-решт, соромитись нема чого…
Я процитував досить довгий фраґмент сценарію, бо він, сподіваюся, добре ілюструє те, що я виніс зі свого дитинства: пам’ять про якийсь далекий світ, де все було влаштоване інакше. Мій батько був підприємцем і до війни трохи схилявся до лівих поглядів, зокрема мав почуття відповідальності за своїх робітників (одного з них він власним коштом