Кращі твори (збірник). Леся Українка
біла»: «О, кожний раз, як я збирала сльози / Твої, мій друже, на папір біленький, / Я бачила те чудо Вероніки…»[9] Візія св. Вероніки – то інспірований легендою образ віртуального (художнього) звільнення від фатуму, відкритість у сферу художнього, трансцендентного «звільняючого слова», здатного зруйнувати стіну безвиході й приреченості.
У поезії «То, може, станеться і друге диво…» постає ще один жіночий образ – Марії Магдалини. З попередньою ця поезія об’єднана не лише спільною датою написання – 18.11.1900, а й мотивом дивовижного видіння. «Друге диво» – то явлення Марії Магдалині Ісуса Христа після воскресіння. Зцілена від страшної недуги (семи демонів), вона стала взірцем покаяння й щирого навернення до християнської віри – повсюди супроводжувала Христа в його земному житті, разом із небагатьма жінками була присутня при хресних стражданнях і похованні Месії, оплакуючи його й страждаючи разом із ним. Заслуговуючи на найвищу винагороду, у пристрасному й самовідданому пориві до Учителя, що повернувся до життя «у славі», Марія Магдалина, однак, стикається з певною відчуженістю, бо її призначення – лише сповістити «благу вість» апостолам (Ів. 20: 14–18). Леся Українка не відступає від євангельського сюжету, відтворюючи за аналогією подібний епізод: «Прийду, як Магдалина, ‹…› побачу, Що воскрес від слави»[10]. Але, осмислюючи цей сюжет, уникає однозначності, властивої традиційному тлумаченню. Авторка ставить свого героя в ситуацію вибору, а саме: сповнити свою високу місію чи відгукнутися на душевний поклик потерпілої за нього жінки? Як і Марія Магдалина, лірична героїня Лесі Українки свідома своєї долі – та вже визначена. Та все ж у художній уяві (чи в уяві закоханої жінки) безперестанно нуртує думка: кого покличе він у «нову країну слави» і «чи буде ж місце там для Магдалини? Однаково, аби вчинилось диво!»[11]
Своєрідне продовження ці настрої й мотиви отримують у поезіях «Чи пам’ятаєте, коли я говорила…», «Уста говорять: “він навіки згинув!”…», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…», «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?..», «Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш…» та ін., написаних уже як відгомін душевного болю й страждань.
Отже, свої найінтимніші почуття й переживання Леся Українка співвідносить із найвищими зразками трагічних колізій, які лиш здатна створити й сприйняти людська уява. Унаслідок цього особиста драма ліричної героїні набуває значення вселенської трагедії. У цьому сенсі інтимна лірика письменниці – це своєрідний пошук моделі художнього осягнення страдницької свідомості, її осмислення крізь призму морально-психічного й емоційного досвіду людства.
Найвиразніше талант Лесі Українки виявився в драматичній творчості. А першим твором у цьому жанрі стала драма в п’яти діях «Блакитна троянда» (1896). Хоч вона не мала сценічного успіху, але це була перша психологічна драма в українській
Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1975. – Т. 1. – С. 262.
Там само. – С. 263.
Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1975. – Т. 1. – С. 263.