Лють. Карін Слотер
про зміну підсудності, яке подав адвокат Шеллі.
Відколи Верховний суд визнав конституційність смертного вироку в справі «Ґреґ проти Джорджії», у штаті Джорджія засудили й скарали шістьох убивць. Наймолодшим за всю історію штату злочинцем, який дістав смертний вирок, був шістнадцятирічний Едді Марш, якого стратили 9 лютого 1932 року за вбивство фермера, який вирощував пекан, з округи Доерті. У березні цього року двадцятивосьмирічного Джона Янґа, котрий у вісімнадцять років заліз у дім до трьох літніх людей з округи Бібб з наміром пограбувати і вбив їх, було страчено на електричному стільці у тюремному центрі діагностики і класифікації штату Джорджія.
Розділ 9
2 жовтня 2005 року
Джон погано спав, але йому було не звикати. Нічний час у тюрмі завжди жахливий. Найбільше дошкуляли крики. Плач. Про інші звуки Джону й думати не хотілося. Коли його заарештували, йому було п’ятнадцять, коли посадили – шістнадцять. Коли йому виповнилося тридцять п’ять, він провів за ґратами більше років, ніж у батьківському домі.
Хоч як гамірно було в тюрмі, до цього шуму він призвичаївся. Важче було за її межами. Автомобільні клаксони, пожежні машини, звідусіль горлало радіо. Сонце світило яскравіше, запахи насиченіші. Від квітів сльозилися очі, а їжа була майже неїстівною. У кожному її шматочку було забагато смаку, вибір був занадто великий, щоб він міг спокійно піти в ресторан і замовити собі обід.
Коли посадили Джона, на вулицях не можна було зустріти людей на пробіжці з навушниками у вухах, у шортах зі спандекса, які щільно облягали тіло. Мобільні телефони тоді носили у сумках, схожих на великі гаманці, перекинутих через плече, і дозволити їх собі могли тільки дуже багаті люди. Репу як повального явища не існувало, а круті пацани слухали «Мотлі Крю» та «Пойзен». CD-плеєри були фантастикою з серіалу «Стар трек»,[13] а про сам «Стар трек» знали тільки заучки.
Що робити з цим новим світом, Джон не знав. Усе здавалося йому якимсь безглуздим. Там більше не було жодної знайомої речі. Свого першого дня на волі він заховався у стінній шафі вдома у матері й розплакався, як немовля.
– Шеллі? – заволав Арт. – Ти працювати будеш чи як?
Джон помахав наглядачеві рукою й видушив з себе усмішку.
– Перепрошую, начальнику.
Він підійшов до зеленого «субурбана» і взявся витирати воду з бічної панелі. Ще одна річ, яка його шокувала. Автомобілі стали такими велетенськими. У тюрмі був один телевізор, який показував два канали, і що подивитися вирішували старші ув’язнені. Антену вирвали, щоб виколоти нею комусь око, задовго до того, як посадили Джона, тож якість прийому сигналу була нікудишньою. Та навіть коли завади зникали й картинку на екрані вдавалося так-сяк роздивитися, відчути справжні розміри машин було важко. І взагалі, те, що ти бачив, могло бути не справжнім, а зробленим спеціально для того серіалу. Може, насправді серіал був про паралельний світ, де жінки носили спідниці, які навіть їхньої мохнатки не прикривали, а чоловіки
Серіал «Зоряний шлях» демонструвався у США в 1966–1968 рр.