Історія чемпіонатів Європи з футболу. Тимур Желдак
що на ЄВРО-1972 вперше в збірній СРСР була представлена ціла плеяда гравців з України. У двох іграх фінального турніру взяли участь шість футболістів з українських клубів і ще два українці, що грали в московських командах. Крім того, три гравці київського «Динамо» залишилися в запасі. Подібний розклад по регіонах був невипадковий, адже в 1972-му луганська «Зоря» і київське «Динамо» в чемпіонаті СРСР зайняли перші два рядки. Український футбол став прогресувати, а от радянський увійшов в смугу кризи. Особливо це стало помітно в середині 70-х. Якраз ці роки ознаменувалися перемогою тотального футболу над застарілою схемою 4–2 – 4, за якою четверо нападників майже не повертались на свою половину, тоді як захисники не ходили до воріт суперника. Світ і футбол переживали бурхливі зміни, тоді як Радянський Союз заглиблювався в період «застою». Тож і не двино, що «революційні» підходи у футболі керівництвом СРСР категорично не сприймалися.
ЄВРО-72 став останнім змаганням «золотої ери» збірної СРСР з футболу 1955–1972 років, що стала за цей час чемпіоном Європи, двічі фіналістом ЄВРО і один раз четвертою командою континенту. А якщо додати до цього півфінал Чемпіонату світу 1966, олімпійські золото 1956, бронзу 1972 і 1976 років, то можна сміливо стверджувати – в Радянському Союзі була одна з найсильніших футбольних шкіл у світі.
Незабаром після закінчення Чемпіонату Європи в Бельгії сталася ще одна трагічна подія – від серцевого нападу раптово помер Густав Відеркер. Керівник європейського футболу не дожив до приставки «екс-» до свого титулу Президента УЄФА, пішовши з життя на 68 році.
З Відеркером померла ідея ЄВРО як відбіркового змагання до Чемпіонату світу, кубкова система розіграшу і незалежність участі у фінальному турнірі команди-господарки змагань. І хоча футбольною історією більше обласкані попередник Відеркера і його наступник, але заперечувати внесок швейцарця у розвиток світового футболу нерозумно і безглуздо.
Розділ 5
І гранди бувають биті, і чемпіонами стають по пенальті
Артеміо Франкі, який прийняв УЄФА після раптової смерті Густава Відеркера, увійшов в історію, як головний реформатор турніру. І хоча в структурі Чемпіонату Європи 1976 року ще жодних тотальних змін у порівнянні з двома попередніми чемпіонатами не сталося: 32 збірні розігрували 8 путівок в чвертьфінали у восьми групах, а фінал чотирьох найсильніших команд проводився в заздалегідь обраній країні – Югославії, однак докорінно змінилася філософія турніру.
Річ в тім, що італієць Франкі був послідовним прихильником ідеї незалежності європейських першостей від світових чемпіонатів. Саме її він оголосив у своїй інавгураційній промові як президент УЄФА. І наслідки не змусили себе довго чекати: при жеребкуванні груп на ЄВРО-76 «сіяними» бралися не ті європейські збірні, які домоглися найбільших успіхів на останньому Мундіалі, а чвертьфіналісти попереднього Чемпіонату Європи. Цей, здавалося б, малозначний крок кардинальним чином змінив розподіл команд по групах і привів до більш ніж несподіваних результатів: у