Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
і гострим ножем перерізала її, так що один кінець залишився біля солдата, а другий спав з Івасевих рук.
Почувся шепіт Безкровного:
– Тікай, Івасю! Знайди човен, перепливи Дніпро і жди нас за Крюковом, у Холодній Балці! А ми не завтра, то післязавтра будемо там! Жди, поки приїдемо!
Івась тихо поповз до гаю, а потім, пересвідчившись, що ніхто за ним не женеться, повернув до Дніпра. Тут знайшов невеликий рибальський каюк і відштовхнувся від берега.
2
Першим помітив втечу Івася капрал Фількін і, недовго думаючи, затопив кулацюгою вартовому в пику.
– Де арештант?
Той довго бликав очима, спросоння не розуміючи, чого від нього хоче начальство.
– Який арештант?
Фількін показав на обривок мотузки, що теліпався біля солдатського ременя.
– А то що?
Вартовий враз усе зрозумів.
– Утік, клятий!
Фількін передражнив його:
– Утік! Отож-бо, що втік! Це й дурневі ясно! А крізь стрій кого вестимуть за це – тебе чи мене? Га? А в Сибір кого потягнуть? Тебе, раба Божого! П’яницю нещасного! Ти ж напився вчора?
– Їй-богу, не пив! Хіба я дурень на посту пити? Я службу знаю!
– Не бреши! Бачу, що пив! Пика брезкла! Ану, дихни!
Капрал простягнув носа до самого рота солдатового. Той дихнув.
Фількін сморщився – плюнув набік.
– Тьху! Смердить, як із конюшні! А ще кажеш, не пив!
– Їй-богу, не пив! Ну, ковтнув один ковток, щоб покуштувати царициної горілки. Ото й усе!
Капрал побагровів.
– Та й усе! – знову передражнив він осоловілого солдата. – Та чи ти, дурню, знаєш, що нас чекає? Каторга! Ка-тор-га! Ти чуєш, йолопе? Але, перш ніж мене поженуть на каторгу, я виб’ю з тебе душу! – і ще раз сунув кулаком у зуби солдатові.
Їх обступили чумаки. Хуржик спитав:
– Та що трапилося, служивий? Чого ти розходився?
– Е-е, так-перетак, втік ваш кобзар отой, співак, якого уподобала цариця! Що ж тепер буде? Та його світлість князь з мене душу витрясе, як дізнається!
Запорожець Безкровний поплескав його по спині.
– Ну, як би він дізнався? Хіба сам розпатякаєш! А спитає при нагоді – скажеш, що відправив з оказією. І кінці в воду! Хто там пам’ятатиме про якогось чумака-наймита? Хіба сама цариця!
– Отож-бо й воно! Цього найбільше боюся. Вона спитає Потьомкіна, а Потьомкін мене. Отак і знайдуть крайнього!
– Не бійся! Скажеш: а моє яке діло? Я відправив, а чи дійшов він живий до Петербурга, а чи ні – не моє діло. Може, втік по дорозі, а може, дуба врізав. Чого з нашим братом не трапляється! Всі ми ходимо під Богом! І нікому не дано знати, навіть самому князеві, де тебе чорти вхоплять!
Фількін спочатку слухав недовірливо, а згодом почав поволі заспокоюватися.
– А й справді, не такий страшний чорт, як його малюють! – Однак гаркнув на солдата: – А ти дивись мені – ні пари з вуст! Щоб жодна собака не дізналася, як тут було! І геть з-перед моїх очей! Мерзотник!
Солдат втягнув голову в плечі і стрімголов шугнув у натовп.
Один Хуржик упродовж цієї розмови