Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
робити? Невже помирати з голоду?
– Не звольте безпокоїтись, ваша величність, – сказав Безбородько. – Не може бути, щоб у корчмі, що зовсім несхожа на пустку, не було нічого їстівного. А давайте заглянемо до світлиці! – І він рішуче відчинив двері з кухні до великої кімнати, заставленої довгими столами та лавами. Сюди виходила тилом піч. Кімната була недавно помазана білою глиною, а долівка – червоною. Долівка, окрім того, була густо встелена свіжою лепехою. На протилежній від низеньких вікон стіні раптом привернула увагу всіх велика картина, написана олійними фарбами. На ній був зображений козак, що сидів під деревом, просто на траві, і, склавши під собою ноги по-турецьки, грав на кобзі. Він мав голену голову. Лише вузький жмут чорного волосся спадав йому на лоба. Збоку пасся осідланий кінь, прив’язаний до списа, ввігнаного вістрям у землю, а на дереві висіли рушниця та шабля.
Одного погляду було досить, аби зрозуміти, що попрацювала тут досвідчена, вправна рука.
– Козак Мамай, – пояснив Безбородько, – казковий персонаж українського героїчного епосу. Але це не лубок! Це рука справжнього майстра! Та ось і підпис – Володимир Боровик… Не знаю такого… не чув…
Та розглядати картину було ніколи: голод допікав усе дужче.
Безбородько гайнув по хаті, по кухні, заглянув до комори.
– Є! – раптом сповістив голосно і виніс на світ Божий повну макітру яєць та хлібину і звернувся до Шувалова та Потьомкіна: – Графе, несіть дрова – насмажимо яєчні! А ви, князю, допоможіть йому!
Катерина і Йосиф засміялися, побачивши, як Потьомкін невміло рубає дрова, а Шувалов носить їх до печі і розпалює вогонь. Тим часом Безбородько, підперезавшись жіночим фартухом, чикрижив цесарську буженину на сковороду, бив яйця і на рогачеві вправно посунув у піч, над вогонь.
Незабаром по хаті війнуло смажениною, зашкварчали вишкварки, смачно запахло яєчнею.
– Милості прошу, – вклонився Безбородько імператриці та цесарю, запрошуючи до столу.
Обід вийшов на славу. Настрій у всіх зразу поліпшився. Потьомкін розпорядився готуватися у зворотну дорогу. Безбородько попрощався зі всіма – він мав їхати до Полтави, щоб там приготувати все для зустрічі цариці, коли вона повертатиметься з Криму, зокрема прослідкувати, щоб був закінчений будинок дворянського зібрання. Та підготувати інсценізацію Полтавської баталії.
– Непогано було б і розписати, – шепнув Потьомкін. – Та щоб там знайшлося місце і для «матушки». Вона була б задоволена.
Безбородько кивнув головою на знак того, що зрозумів, і карети роз’їхалися. На південь, до Кременчука, помчали ридвани Катерини та Йосифа II у супроводі його охорони, на північ, до Миргорода, рушив легкий екіпаж графа Безбородька, члена колегії закордонних справ.
4
Граф Олександр Андрійович Безбородько походив із козацької старшини Березанської сотні Переяславського полку. Його доля чимось нагадувала долю Олексія Розумовського, котрий завдяки прекрасному голосові потрапив до Петербурга як соліст придворного хору, а там уже