Не той став. Іван Нечуй-Левицький
Денис.
– Може, й справді восени буду просити. Час би вже й мені оженитись. Вже довго я одтягався; вже й мати чепляється щоб я оженився, але якось мені ні одна дівчина ще й досі не впала в очі. А ця проворна Соломія аж голову мені заморочила.
– І ти думаєш справляти таке бундючне весілля, на котрому гуляють та п’ють три або й чотири дні? – спитав Денис.
– А хто його там думає! Якби на мене, я б його справляв тільки один день – в неділю. Як посватаю Соломію, то так і скажу Соломіїному батькові, щоб грали весілля тільки один день – в неділю, – сказав Роман.
– Авжеж так! А то п’ють в неділю, п’ють в понеділок, в вівторок…
– Та ще часом і в середу і в четвер. Та видумали якусь даровизну: надарують дві курки та гуску, а вип’ють шість або вісім відер горілки, – обізвався Роман.
– Та виїдять діжку капусти та діжку солоних огірків, бо їм на похмілля хочеться кислого, – сказав Денис.
– Та з’їдять хліба мішків зо три, та проп’ють карбованців тридцять або й сорок. В мене на весіллі нічого цього не буде. В понеділок скриють молоду, вип’ють по чарці та й додому! – сказав Роман.
– От так само і я зроблю, як буду женитись, – сказав Денис, прощаючись з Романом коло його двору.
Роман пішов у клуню спати, ліг на засторонку і довго не міг заснути. В його вухах лунали дівчачі співи; він неначе чув голос та сміх молоденької Соломії. Кругом його ніби розливались пахощі м’яти та повних гвоздиків, неначе Соломія стояла десь тут недалечко, заквітчана рутою, м’ятою та гвоздиками.
«Завтра скажу матері, що думаю засилати старостів до Соломії. Не знаю, що то скаже старий Филін Чечіт. Але він приятелює з матір’ю… Як зійдуться, то все балакають про святе та боже, та про нечисту силу, та про відьом. А мати цю розмову дуже любить».
З такими думками Роман заснув міцним сном. І все йому снилось, неначе він стоїть поруч з Соломією, неначе од неї пахотить м’ятою та чорнобривцями та розлягається гучний її голосочок.
IIІ
Од того часу неначе якась сила тягла Романа на улицю до дівчат. Як тільки було він зачує з свого садка Соломіїн голос, то так і простує через садки та городи на той голосок. Роман став пізно вертатись додому, вранці все засипав, все спізнювався до роботи на поле, а ввечері, вернувшись з поля, робив діло мляво, знехотя. Стара мати примітила це і догадалась, що він ходить на улицю та гуляє до пізньої ночі.
«Що це сталося з моїм Романом? – думала Зінька, пораючись в хаті. – Був хазяйновитий хлопець, сам кидався до роботи без загаду, а теперечки все чогось ніби опинається, все чогось одникує од діла, а вранці засипає. Певно, якась дівчина нависла йому на очі. Але яка? Яку ж то невістку приведе він мені в хату?»
Стара Зінька таки випитала в дочки й довідалась, що Роман ходить до Соломії Чечотівни. Вона аж вжахнулась.
Після жнив якось одного дня, вона почала приставати до сина.
– А що, Романе! вже давненько я хотіла тебе оженити, а ти все стягаєшся та опинаєшся. Я вже стара стала: не здужаю робити. Треба мені помочі.