Камінний господар. Леся Українка

      Ховайтесь! Як хто прийде,

      то ви пропали!

      Як уже тепер,

      з очей прекрасних погляди прийнявши,

      ще не пропав, то де ж моя погибель?

      Анна усмiхається, Долорес спускає чорний серпанок

      собi на обличчя i одвертається.

      Iдiть уже назад в свою домiвку!

      Се тiльки рученька жiноча може

      так легко посилати у могилу.

      Невже ви мешкаєте в сьому склепi?

      Як вам сказати? Я тут мав прожити

      сей день i нiч — менi не треба бiльше, —

      та в сiм дворi штивнiша етикета,

      нiж при дворi кастiльськiм, отже й там я

      нездатен був додержать церемонiй,

      то де вже тут!

      Куди ж ви подастеся?

      Я й сам iще не знаю.

      Дон Жуане, тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.

      Навряд чи веселiше там, нiж тут.

      Ви дбаєте все про веселiсть!

      Чом же

      про те не дбати?

      Отже якби хто

      на маскараду кликав вас — пiшли б ви?

      З охотою пiшов би.

      То прошу вас.

      Сей вечiр в нашiм домi бал масковий,

      у мого батька Пабло де Альварес,

      остатнiй бал перед моїм весiллям.

      Всi будуть замаскованi, крiм старших,

      мене i нареченого мого.

      Ви будете на балi, сеньйорито?

      Ви бачите, сеньйоре, — я в жалобi.

      А я жалоби не ношу нiколи

      i з дякою запросини приймаю.

      Який костюм ваш буде?

      Ще не знаю.

      Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.

      По голосу пiзнаєте.

      Ви певнi,

      що я ваш голос так запам'ятаю?

      Так от пiзнаєте по сьому перснi.

      Ви завжди носите його?

      Так, завжди.

      Ви дуже вiрний.

      Так, я дуже вiрний.