Лісова пісня. Леся Українка
А де ти?
Лукаш (відзивається)
Ось я йду!
Голос
А йди хутчій!
Лукаш
Ото ще нетерплячка!
(Відгукується.)
Та йду вже, йду!
(Подається йти.)
Мавка
А вернешся?
Лукаш
Не знаю.
(Іде в прибережні хащі.)
З гущавини лісу вилітає Перелесник – гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
Мавка
Не руш мене!
Перелесник
А то чому?
Мавка
Іди поглянь, чи в полі рунь зазеленіла.
Перелесник
Мені навіщо тая рунь?
Мавка
А там же
твоя Русалка Польова, що в житі.
Вона для тебе досі вже вінок
зелено-ярий почала сплітати.
Перелесник
Я вже її забув.
Мавка
Забудь мене.
Перелесник
Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!
Я понесу тебе в зелені гори, —
ти ж так хотіла бачити смереки.
Мавка
Тепер не хочу.
Перелесник
Так? А то чому?
Мавка
Бо відхотілося.
Перелесник
Якісь химери!
Чом відхотілося?
Мавка
Нема охоти.
Перелесник (улесливо в’ється коло неї)
Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці,
там гірські русалки, вільні Літавиці,
будуть танцювати коло по травиці,
наче блискавиці!
Ми тобі знайдемо з папороті квітку,
зірвем з неба зірку, золоту лелітку,
на снігу нагірнім вибілимо влітку
чарівну намітку.
Щоб тобі здобути лісову корону,
ми Змію-Царицю скинемо із трону
і дамо крем’яні гори в оборону!
Будь моя кохана!
Звечора і зрана
самоцвітні шати
буду приношати,
і віночок плести,
і в таночок вести,
і на крилах нести
на моря багряні, де багате сонце
золото ховає в таємну глибінь.
Потім ми заглянем до зорі в віконце,
зірка-пряха вділить срібне волоконце,
будем гаптувати оксамитну тінь.
Потім, на світанні, як біляві хмари
стануть покрай неба, мов ясні отари,
що холодну воду п’ють на тихім броді,
ми спочинем любо на квітчастім…
Мавка (нетерпляче)
Годі!
Перелесник
Як ти обірвала річ мою сердито!
(Смутно і разом лукаво.)
Ти хіба забула про торішнє літо?
Мавка (байдуже)
Ох, торішнє літо так давно минуло!
Що