Сагайдачний. Андрій Чайковський

Сагайдачний - Андрій Чайковський


Скачать книгу
ловили та в'ялили рибу, стріляли звірину. Було це дуже небезпечно, бо степові хижаки нападали на них зненацька, ловили в ясир. Треба було орати, держачи зброю напоготівлі. Але підприємство оплачувалось, і уходників не бракло, а тут було всього доволі, та не було панського гніту Та пословиця каже, що біди конем не об'їдеш. Пограничні королівські старости пронюхали наживу і здержували повертаючих уходників, щоб їм платили вить, цебто дань, яку собі самі встановляли довільно.

      — За що ми маємо платити? — гукали роз'ярені люде. — Чи староство піклується нами, як над нашими головами татарський аркан фуркне? Чи обороняє нас од напасті, чи то його земля, чи помагає нам її обробляти?

      На те казали приклонники Косинського:

      — Хоч би не верталися по роботах додому, а там, в степу, поселилися, то і там сягає лядська рука за вашою свободою і поверне вас у своїх підданих. Так буде доти, поки не проженете ляхів геть у Польщу. Гуртуйтесь, хапайтесь за зброю і чекайте даного знаку.

      Реєстрові козаки були невдоволені, що Польща не виплачувала їм на час умовленої плати. Такі залеглості множилися все. А на море йти було теж строго заборонено козакам. Польща замість вихіснувати могутній, молодечий розгін козацтва проти невірних, переоцінювала силу Туреччини і боялася її погроз, які сипалися з Царгорода на Польщу по кожнім козацькім набігу. Отже, заспокоювала козаків, як могла, коли не грозьбами, то просьбами, щоби на море не ходили.

      — Польща нам не платить, що приймилася платити за нашу вірну службу, не позволяє нам йти в похід і поживитись — значить хіба бідувати дома, бо так панам подобалось.

      До них писав Косинський:

      «Дійшло до нас те, що не спішна його милості пану старості дорога з тими грішми до вас, отже, вашмосці, не барячись довго, зараз до нас поспішайте».

      Був ще на Україні другий рід козаків нереєстрових, тобто таких, яких в урядовий список ніяк не можна було змістити. Польща, боячись козацької сили, встановила, що більше тисячки козаків бути не може. Ті остаються на службі Речі Посполитої, дістають від уряду плату (ніколи не доплачувану), а решта — все то поспільство, піддані, яким від козацтва — зась.

      Але приходили на Польщу прикрі війни, де треба було багато війська і то дешевенького. Тоді треба було збирати козацькі полки. До того було багато охочих. Кожному хотілося вийти з хлопського підданчого стану в козацький, де були вольності запоручені. Уряд польський радо їх приймав в козаки, але лише поки було треба. Опісля наганяли знову тих охочих до плуга під панський канчук. З того виходило велике роз'ярення.

      — Ляхи нас обманюють. Як треба було за їхнє діло головою важити, то нас голубили і золоті груші обіцяли, тепер показується, що ті груші на вербі ростуть, — не підемо в панське ярмо.

      Тоді Косинський піддавав їм:

      — Так приставайте до мене, а при Божій помочі скинемо панське ярмо раз на все з себе.

      Опріч того було на Україні того козацтва, мов макового цвіту по містах і містечках.

      Живе собі в городі смирненький, працьовитий та тверезий чоловік.


Скачать книгу