Сагайдачний. Андрій Чайковський
з князем стояли. Поставлена була ще одна упокоряюча церемонія. Косинський мав три рази вдарити чолом перед князем і його синами.
По тій понижаючій церемонії усіх козаків враз із Косинським випустили на волю, забравши їм усю гармату, разом 26 штук.
Косинський закипів ще більшим гнівом на князя. Прямо з-під П'ятки подався на Запорожжя зібрати нові сили до дальшої боротьби.
ІХ
То був останній похід старого князя Костянтина. Вертався до свого Острога з великим тріумфом, як побідник. Тих усіх, що йому помагали, нагородив по-княжому. Пороздавав їм різні надання в своїх посілостях. Северин Наливайко не хотів такої нагороди прийняти.
— Такий непосидющий дух, як я, — говорив князеві, — не може придержуватись одного місця. Для козака світ широкий, то його вітчина.
Князь нагородив його золотом і гарною шаблею з своєї зброївні, подарував йому гарного коня з багатим сідлом.
На приїзд князя роблено в Острозі великі приготування, в яких брала участь і княжа школа. Скомпоновано канти й віршований привіт. Петрові Конашевичеві припала честь вітати князя віршованою промовою, в якій величалися великі лицарські прикмети князя. Було то в місяці лютому. День був погідний. Далеко в дорозі порозставлювано гончих, які мали звіщати, коли княжа коляса приблизиться.
Усе міщанство вийшло назустріч. Поставлено ворота з смеречини. Церкви вийшли з хоругвами. Школа уставилася під наглядом ректора біля школи. Як князь сюди зблизився, школярі відспівали кант, а тоді Конашевич приступив до княжої карети й виголосив сміло похвальний вірш, який князеві дуже подобався.
— А, то ти, лучнику! Пізнаю тебе. Гарно ти виріс. Завтра прийди до мене на замок.
Той день був великим празником для Острога. Увечір палено смолоскипи й смоляні бочки. З вежі княжого замку трубіли на широкий світ сурмачі славу князя. Цілий день дзвонили по усіх церквах дзвони, правились молебні.
Одна лише душа була, що не веселилася тої днини: Северин Наливайко. Йому запала гострою колючкою в душу та зневага, якої дізнав від старого сотника Шила, що назвав його зрадником козацтва й не подав руки.
Першим словом, яким привітав брата Дем'яна, було:
— Пропала, брате, моя козацька слава. Мені Запорожжя цього ніколи не вибачить.
Він оповів подрібно цілий похід і яку заключили мирову з козацтвом.
О. Дем'ян його заспокоював:
— Не турбуйся тим, брате, лише трохи потерпи, а все гаразд виясниться, і запорожці тебе виправдають. Химерний то народ, ті запорожці — з часом усе забудеться. При найближчій нагоді пошлеш їм гарний подарок, і все забудеться. Ти пам'ятай про те, що сповнив єси гарне діло. Раз, що добрі відносини між князем і Наливайками покріпшали, по-друге, ти охоронив від неминучої смерті такого ватажка, як Косинський. З князем то так, що поки він жиє, треба його використати для православної церкви. Що тепер від нього церква дістане — то наше, по його смерті готово все пропасти. Бо хто ж перейме спадщину? Його зляшений синок Януш, його дочка Радивилева, ну і нічого не обіцяючий син, а з Олександром, то не знати, що буде,