Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко
що, воюючи з поляками, запорожці йшли у бій з клейнодами, подарованими польським королем.
Невідомо з певністю, з яких саме часів з'явилася на Січі Запорозькій канцелярія, а тільки знаємо, що під час перебування у Базавлуцькій Січі посланця німецького цісаря Рудольфа II Еріха Лясоти року 1594, на Коші вже мався писар та канцелярія.
Понавколо січових будівель робилися окопи, а поверх земляних валів робилися ще засіки з дубів, а у пізніші часи — стіни, виплетені з лози й набиті глиною або викладені з лозяних кошелів, набитих глиною. У окопах лишалося двоє воріт: головні з боку степу та бокові з базару. Біля воріт робилися здебільшого виплетені з лози та набиті глиною башти, а по тих баштах ставилися гармати. Базар завжди бував за січовими окопами. Там на майдані (запорожці звали базар Гасан-Баша, або скорочено Шабаш) були побудовані крамниці й шинки, й у тихомирні часи крамарювали не тільки люди з України, а й татари, й росіяни, греки, й турки, й вірмени, й євреї.
Униз од базару на річці Підпільній був січовий Ківш (глибока затока), у котрому приставали до берега під тихомирні часи грецькі, турецькі й італійські кораблі з усяким крамом. З того краму деяка частина лишалася в крамницях Гасан-Баші; більшість же розкуповували прямо з кораблів польські та московські торгові люди, що часто приїздили на Січ купувати у запорожців рибу, шкури, мед та вощину. Взагалі під тихомирні часи Запорозька Січ була значним торговельним осередком.
Військо Запорозьке не поділялося, як теперішні війська, на піхоту, кінноту та флот. Всякий запорожець, якщо мав коня, був вершником, позбувшись же коня, ставав пішим, коли ж у Січі викликали охочих козаків іти на Чорне море, то й ті, що мали коней, і ті, що їх не мали, ставали матросами і сідали на чайки. Так само майже всякий запорожець вмів поводитись і біля гармат, і тільки у пізніші часи до гармат приставлялися окремі козаки, що вміли найкраще націлятись, і звалися вони гармашами.
Зброя у запорожців була дуже різноманітна: у XV та XVI віках перевагу мали сагайдаки із стрілами, списи, келепи та гаківниці; пізніше ж зброєю запорожців були: рушниці або мушкети, шаблі, списи й пістолі. Опріч того, у всі часи не останню ролю між зброєю запорожців грали чингали, одібрані од турків ятагани й ножі.
Мушкети й рушниці були у запорожців не однакові, а хто яку добув. У одного постріли з рушниці досягали лише кроків на 100, а у інших й на 300. Шаблі були теж дуже різноманітні: хто не бував ще у походах — мав просту шаблю у дерев'яних піхвах, а хто побував та одняв у татарського мурзака чи у польського пана, той носив шаблю з срібним держалном і у срібних піхвах або у шкіряних, цяцькованих камінцями; кому ж пощастило одібрати зброю у турецького паші, так той мав шаблю часом і з золотим держаком, цяцькованим самоцвітами.
Те ж саме треба сказати й про останню зброю і про додатки до зброї — ладунки й кесети для куль, порохівниці, сідла, стремена, уздечки й інше. Всякий мав зброю таку, яку спромігся купити або яку добув од ворога.
Гармати у запорожців