У запалі боротьби. Адріан Кащенко
війська.
Зважаючи на велику вагу тієї звістки, Чорнота послав того листа гетьманові з курінним атаманом та десятьма козаками, що провожали до гетьмана коваля.
IV
Управившись з паперами й військовими справами, Чорнота вийшов на повітря. Стояла вже ніч, козацтво клалося спати, хоч подекуди ще й досі грали й співали кобзарі.
Молодого полковника потягло до намету, де була дівчина, його бранка, до того ж він згадав, що пан Януш досі з закрученими руками.
Взявши з собою невеликого ліхтаря, Чорнота увійшов у намет. Пан Януш сидів долі, зціпивши від болю зуби й насупивши чоло; Христина вже спала, Галина ж напівлежала, схилившись до батькових колін, і по очах її знать було, що той самий батько, який досі був для неї пугалом, тепер, коли він приймав муку, став близьким її серцю.
Побачивши Чорноту, Галина зразу ж звернулася до нього:
— Пане полковнику! Пожалійте мого старого батька! Мотузки прямо переїли йому руки! Пан Януш гнівно глянув на дочку:
— Як насміла ти за мене просити? Мені хлопської милості не треба!
Чорнота приглушив у собі образу і сказав спокійно:
— Я, пане Янушу, не хлоп, а полковник славного Війська Запорозького... То, може б, пан звертався до мене більш чемно?
— Хлопський полковник є й сам хлоп!.. — пробубонів шляхтич.
— Даремне пан робить мені образу! — сказав Чорнота. — Я прийшов, щоб зробити, у чому можу, панові полегкість. Перше за все заспокойтеся: я не вчиню ні панові, ні панночці нічого лихого... От вам моє слово.
Пан Януш глузливо, крізь сціплені зуби, засміявся.
— Хлоп заспокоює своїм словом... Хлопське слово — вітер!..
Нарешті Чорнота спалахнув:
— Час би вже вам, панам, після того, що сталося, зрозуміти, що козаки такі ж, як і ви, вільні люде!..
— Що? — піднявши гордо своє чоло, скрикнув пан Януш. — Ви, хлопи, — рівня славній польській шляхті! Поки світ стоятиме, хлопи будуть хлопами!
Запал та гонор шляхтича не ображали вже Чорноту, і йому схотілося ще дужче подратувати поляка:
— Даремне пан виставляє себе на посміх! Ми вже шаблею здобули собі волю, здобули й панство... І якщо ви, ляхи, не схочете з нами по-братерському жити, то геть виженемо всіх вас з України. Заженемо у вашу Варшаву, та й сидіть там, як жиди на шабаші!
Пан Януш схопився на ноги, але зразу ж з розпукою на виду впав на землю.
— Коли б мені не зв’язані руки, я показав би тобі твоє місце, проклятий схизматик! От скоро прийде польське військо, пов’яже всіх вас, гайдамаків, і порозсадовить по палях!
Чорноті дуже кортіло збити пиху гонорливому шляхтичу, і він таки й зробив би це, коли б пан Януш не був батьком Галини; її ж очі викликали у ньому бажання заспокоїти дівчину і досягти того, щоб вона мала його не за ворога, а за щирого прихильника. Тільки заради Галини він не вважав на ті образи, що робив йому пан Януш.
— Це так пан мені дякує за мою до нього доброзичливість? — обізвався він. — Скажіть же, що я повинен зробити, щоб пан став до мене прихильним?
— Одвези мене з дочкою на той бік Пиляви і пусти на волю!
Чорнота