Поезії поза збірками. Леся Українка

      Боже мій! та я його так часто

      Зустрічав у львівськім семінару!

      Він пізнав мене і так промовив:

      «Повернися у свою країну,

      Понеси їй звістку благодатну,

      Що віднині кожний вірний русин

      З ласки бога станеться безгрішним,

      Тільки має всім властям коритись.

      «Ність бо власті, еже не от бога».

      (Тут я нишком усміхнувсь, панове:

      Вже цього він міг би нас не вчити!).

      А хто хоче просто йти до раю

      І в вінці, як мученик, сіяти,

      Той повинен прочитати пильно

      Цілий річник «Руського Сіона».

      (Тут, не знаю, чи й признатись, браття,

      Защеміло трошки в мене серце).

      Окрім того, я заповідаю

      Вірним всім піти в похід хрестовий

      Проти всіх плюгавих, одчайдушних

      Сіячів ворожих, бридких впливів,

      Їх нам треба нищить без пардону!

      Буде вам за сеє рай на небі,

      На землі ж то поки що ще тайна…»

      Тут я крижем впав перед престолом,

      Хтів промовить щось, але прокинувсь

      І покликнув голосом великим:

      «Гей, на бога, милі руські браття,

      Хоч би всім нам згинути судилось,

      Мусим мати свого кардинала!

      А вже сам він дійде до престолу».

      Вже ж бо сон мій не зовсім даремний,

      Бо казала так моя бабуся

      (То ж була сама народна мудрість):

      Сон, що сниться у неділю рано,

      Зроду-звіку не минає здарма.