Лілі Марлен. Сергій Жадан

      На золоті вогні малярії,

      на стомлений голос діви Марії,

      на обважнілі одеські тумани,

      на теплі від мулу і жиру лимани.

      На скумбрії плавники пурпурові,

      на рвані потоки нічного вітру,

      на вірну смерть від чорної крові,

      чорної крові, технічного спирту.

      Тоді проситимеш трохи ласки,

      щоби було не надто жорстоко,

      щоб не забули тобі покласти

      по срібній монеті на кожне око.

      Потім пітьма набіжить звідусюди.

      Потім зірки перестануть снитись.

      А потім і серце змушене буде

      спинитись.

      Я пам’ятаю голоси,

      Станційне плетиво предметів,

      і сутінки, які росли

      поміж пекарень і буфетів.

      І сонце соком із цитрин

      розмащувалось по одежі,

      випалюючись, як бензин,

      ховалось за вокзальні вежі.

      й відчувши цей прогірклий смак,

      нічні коханки і мисливці

      ділили цукор і табак,

      немов вори на пересилці.

      І підшивав старий торчок

      з шинелі зрізані нашивки,

      і теплі хмари вздовж річок

      пливли на кримські перешийки.

      І озирнувшися нараз

      посеред тиші і огрому,

      я пригадав раптово вас

      і говорив собі самому,

      що в цьому остиганні доль

      усе вирішує випадок,

      що чорна квітка алкоголь

      вам виростає між лопаток,

      що кожного, хто стереже

      в цій тиші потяги товарні,

      по смерті пом’януть лише

      колійники на сортувальній,

      що в мить, коли я відійду

      за бризками нічних припливів,

      вони оглушать пустоту

      сигналами локомотивів,

      і що поштові багажі

      лежатимуть в станційних залах,

      криваві й гострі,

      як ножі,

      як перець,

      як смола на шпалах.

      Вже кілька днів стояла спека,

      і сонце ховалося між тополями.

      В будинку напроти була аптека,

      де вони купували бинти і знеболювальне.

      Лежали розпечені квартали,

      ніби розсипані монети.

      В помешканні, яке вони винаймали,

      вночі нагрівалися усі предмети.

      Нагрівалися фінки і відмички,

      одяг із запахом нікотину,

      нагрівались бензинові запальнички,

      в яких уже давно не було бензину.

      Темніли повіки її обважнілі,

      і дерева за вікнами відкидали тіні.

      Нагрівались порізи на її сухожиллі,

      нагрівалися кулі у нього в тілі.

      І коли вона торкалася повітря рукою,

      нагрівалося повітря – чорне й прозоре.

      До