Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко
блямби, тугі й незручні. Зрештою, зійде й так. Не вмирати ж од запалення легенів батькам на зло?
Незабаром він засапався й перейшов на крок. Він давно не бігав, не грав у футбол і не катався на велосипеді – тут батьки мали рацію. Фізична сила витрачалася швидко, однак душевна рівновага, здається, помалу відновлювалася.
Він заклацнув на куртці всі кнопки – від зусиль подушечки пальців аж почервоніли. Треба знайти Інтернет-кафе. Якнайдалі від дому. Щоб батьки не могли його знайти.
Отямившись, він витяг з кишені мобільник і вимкнув. При думці, як батьки його шукатимуть, дзвонитимуть і чутимуть «абонент недоступний», йому на секунду стало їх шкода. Та тільки на секунду.
Вони ж такі самі, подумав Арсен з люттю. Мама зі своїми френдами, тато зі своїм телевізором. Жодне не грає за правилами, описаними в журналі «Сім’я та школа» за тисяча дев’ятсот шкопирнадцятий рік. Арсен для них – персонаж казковий, «син» узагалі. «Син повинен», «син мусить». Жодному з них і на думку не спаде поставити себе на Арсенове місце, хоч у такий простий спосіб побачити в ньому особистість!
У метро о цій порі було досить вільно. Пахло вогкістю й пилом, мокрим хутром і злежалим одягом. Арсен пробрався в куток вагона й тут примудрився сісти. Поруч громадилася, мов вежа, повна дама в шкіряному пальті – навіть сидячи, вона була вища за Арсена на голову. Від неї відгонило гарними парфумами та мокрою псятиною.
Навпроти дівчина у фіолетовій куртці читала книжку під назвою «Vita Nostra».
На жовтих стінах вагона, тут і там укритих плексигласовими щитами, рясно відображалося чуже придумане життя. Рекламні листівки обіцяли кредити, знижки, путівки в теплі краї; окремою ніжною плямою виділявся аркуш з рекламою виставки орхідей. У проході йшов продавець гелевих ручок. Ручки, на відміну від усього іншого, були реальні – тут і зараз.
Сьогодні о десятій годині в Міністра призначено зустріч з Маленькою Квіні. Або Рудою Квіні. Або Змією. Або Сукою, як кому подобається. На вигляд тендітна дівчина, майже дівчисько, зі шкірою кольору какао, з мідним волоссям до підлоги, вона веде грубу, чоловічу гру. Майже всі впевнені, що Квіні насправді чоловік. У Арсена був знайомий, котрий завжди грав за дівчат, а на питання «чому?» відповідав просто: мені приємно бачити на екрані перед собою жінку, а не дядька…
Арсен, виявляється, дуже любив своїх батьків. Він сприймав їх такими, як вони є. Що далі?
Він згорбився, насунувши на очі кепку. До повноліття ще чотири роки. Віртуальні гроші непросто обміняти на реальні. Потрібен рахунок у банку. Сам він, не звіряючись на дорослих, не зможе відкрити рахунок. Батьки… не хочеться зараз про них думати.
Допустімо, він проведе ігрову комбінацію й переможе. Допустімо, цього разу він скине Темного Блазня й, можливо, навіть довідається, хто за ним стоїть. А далі? Завтра? Післязавтра? Де він житиме – на вулиці? В Інтернет-кафе?!
Не панікуй, сказав Міністр. Ти навчився давати раду з мальованими людьми – а зі справжніми все так само. Треба тільки з’ясувати: за яких обставин вони діятимуть так, як потрібно тобі? І створити для них ці обставини. Це набагато простіше, ніж мати справу з Канцлером