Астрономія. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
як ми дуже скоро дізнаємося, народжується з окремої газопилової кулі або хмари. Домовимося називати хмару, з якої утворилося наше Сонце, сонячною туманністю. Отже, під дією якогось процесу (наприклад, зіткнення з ударною хвилею від вибуху Наднової зірки) сонячна хмара почала обертатися навколо власної осі та стискатися під впливом власної гравітації. Од самого початку це була розріджена хмара пилу та газу, що простягалася на сотні астрономічних одиниць у діаметрі. Коли ж у процесі стискання сонячна хмара досягла розмірів близько 200 а. о. (майже вдвічі більше за теперішній діаметр орбіти Плутона), три важливих процеси своїм впливом розпочали надавати Сонячній системі її сучасного вигляду.
Перший: температура сонячної туманності ставала дедалі вищою в процесі стискання. У самому центрі формувалася зірка, а на периферії маленькі частинки сонячної хмари групувалися у більші за розмірами. Другий: збільшилася швидкість обертання сонячної хмари навколо власної осі. Пригадайте, що трапляється з фігуристом під час змагань з фігурного катання, коли він складає руки біля грудей? Вірно, спортсмен починає обертатися все швидше. Тож із зменшенням розміру сонячної хмари швидкість її обертання навколо власної осі теж збільшувалася. Нарешті, третім важливим чинником формування Сонячної системи стало те, що сонячна хмара прийняла форму диска. Цей процес є природним результатом зіткнення різноманітних частинок і пояснює, чому у Всесвіті дископодібна форма є такою розповсюдженою (йдеться про спіральні та еліптичні галактики, акреційні диски навколо нейтронних зірок та чорних дір тощо – з усіма цими об’єктами ми познайомимося пізніше).
Зі зменшенням радіуса тіла збільшується швидкість його обертання
Із законів фізики випливає, що хмара на самому початку може мати будь-який довільний вигляд. Проте в процесі її стискання під дією гравітації вона все одно прийме дископодібну форму.
Саме дископодібне утворення, що сформувалося навколо молодої зірки – Сонця, і стало протопланетним диском – матерією, з якої згодом народилися планети Сонячної системи, а також малі тіла, що теж є її невід’ємними частинками.
Як нам дізнатися, що запропонована теорія є саме тією, яка дасть необхідне (і вірне!) пояснення процесу народження планетної системи навколо Сонця? Для нас це дуже важливо, адже, по-перше, ми маємо знати витоки свого походження, а по-друге, такі знання можуть суттєво допомогти нам у пошуках позасонячних планетних систем. Тож будь-яка модель повинна не тільки описати наявні логічні припущення, але й дати наукове пояснення тих фактів і спостережень особливостей нашої планетної системи, що ними нині володіє сучасна наука. Планетологи виділили чотири таких основних факти.
По-перше, великі тіла Сонячної системи характеризуються упорядкованим рухом. Тобто Сонце і всі великі планети та більшість їхніх супутників обертаються навколо власної осі, мають майже кругові орбіти та рухаються ними в одному і тому ж напрямку. Винятком є Венера,