Астрономія. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
помітнішими – комети, ці величні «хвостаті мандрівниці» зоряного неба, що складаються з брил брудного снігу діаметром 1–2 кілометри!
І, нарешті, найменші представники когорти об’єктів зоряного неба – метеороїди, маленькі частинки пилу, що є залишками від комет та іноді астероїдів. Вони рухаються в просторі певними орбітами і при зіткненні з Землею призводять до феєричного дійства: купи «падаючих зірок» дають нам змогу загадати бажання і вірити, що воно обов’язково здійсниться! Якщо такий метеороїд досить малий (його розміри здебільшого не перевищують одного міліметра), то він повністю згорає в нашій атмосфері та утворює метеор – падаючу зірку. Якщо ж його розміри такі, що повністю згоріти він не встигає, то ми кажемо, що на землю впав метеорит. Кожного року за рахунок метеоритів маса нашої планети збільшується на кілька десятків тонн.
Останнім часом, окрім зірок та планет, вирізняють також проміжний клас дуже цікавих об’єктів. Проте їхнє існування до недавнього часу було передбачено лише теоретичними дослідженнями. Мова йде про так звані коричневі карлики. До речі, можливість їхнього існування була чи не вперше виснувана саме українськими вченими. Коричневі карлики цікаві насамперед тим, що вони завеликі для планет і складаються з газу в дуже специфічному стані. Здебільшого вони замалі для зірок і надто холодні, щоб мати змогу підтримати ядерні реакції у своїх надрах – головну рису приналежності до зоряної братії. Саме тому їх дуже важко зареєструвати спостережними засобами. Це майже настільки ж важко, як і спостерігати планетні системи навколо інших зірок!
Комета C/1999 S4 (LINEAR). Фото: Федір Величко
Коричневі карлики є одними з тих об’єктів, що, за сподіванням сучасних астрофізиків, з часом допоможуть нам розв’язати таємничу проблему так званої темної матерії Всесвіту.
Координати на небесній сфері
Споконвіку головною метою вивчення положень небесних об’єктів на небі було вдосконалення навігаційних засобів та підвищення точності визначення географічних координат і т. п.
Уявіть собі, що Земля знаходиться в центрі гігантської небесної сфери. Це спростить сприйняття системи небесних координат, з якими ми починаємо знайомство. З місця спостереження вам здається, що небесна сфера кожної доби ніби обертається навколо нас. Але, окрім цього, ми можемо використовувати модель небесної сфери, щоб указувати місце Сонця, планет або зірок на небі саме так, як ми робимо це з географічними точками, коли користуємося глобусом. Така модель, щоправда, даватиме нам змогу показати видиме місцезнаходження певного об’єкта на небі, а не його істинне місце у просторі Всесвіту. До того ж, порівнюючи відстані між об’єктами, ми зможемо оперувати лише відносними кутовими відстанями, тобто не зможемо вказати справжні відстані між об’єктами. Проте, використовуючи прийняту нами модель небесної сфери, ми можемо скористатися нею, як мапою: визначити положення об’єкта за допомогою встановлення спеціальних елементів, таких як